Крах імперії Харітонової 2.0, або Вєчний зов кацапської крові.

22.11.2010 року на сайті «Дрогобич інфо» було опубліковано листа Гелени Політковської, який викликав шквал відгуків. Викладене активно обговорювалось мешканцями міста та району, які лише на сайті залишили 143 коментарі. Загальна ж кількість переглядачів (15276) є абсолютним рекордом сайту, який не перевершено і по нині. Все це є свідченням не тільки «популярності» п. Харітонової, але й гостроти піднятої проблеми.
Не приховуватиму, що мені також кортіло долучитись до обговорення «педагогічного таланту» директора-новатора. А враховуючи, що дану особу знаю ще з далеких 80-х минулого століття, то інформації не бракувало. Проте, сівши за клавіатуру задумався, а що конкретно мені відомо про п. Світлану, позаяк не хотілось опускатись до рівня «одна баба сказала». Саме тоді я вирішив детально ознайомитись із проблемою не одного покоління дітей та батьків школи № 10 м. Дрогобича і її директором Світланою Харітоновою.
Скажу наперед, згодом я був не просто вражений отриманою інформацією, ні, я був шокований. Але про все за порядком.
Щоб зрозуміти мотиви, поведінку, особливості характеру людини фахівці перш за все цікавляться дитячими роками. Я вирішив не вигадувати велосипед.
Отож, народилася Світлана Харітонова, а в дівоцтві Гольєва, навесні 1948 року у затишному зеленому та неповторному Сколе. У цей повоєнний час у передгір’ї Карпат активно продовжували нерівну збройну боротьбу істинні патріоти Незалежної України. Московитські зайди-людожери чисельно значно переважали. Однак, самовідданість і жертовність борців за волю України була настільки високою, що ворог не знав спокою ні вдень ні вночі.
Керівництво НКВС вирішило змінювати тактику. Не послаблюючи репресій, у райони активного спротиву радянській владі почали масово присилати представників «с бальшой зємлі». Одним з таких численних «освабадітєлей» був такий собі Гольєв Тіхон Семьоновіч. Убєждьонний комуніст, внєштатний сотруднік НКВС. За задумом людожерів така «голь пєрєкатная» призначалась не тільки у репресивні органи. Особливо надійні та перевірені отримували призначення на господарські посади.
У чекістів це називалось «работой под прікритієм», оскільки це, як свідчать інші відомчі інструкції: «дает возножность беспрепятственно разьезжать по районам и не подвергаться опасности нападения со сторониы бандитов. При этом совмещая работу в НКВС с основной работой. «Основной работой» Гольєва була сфера заготовлі і торгівлі. А під час повоєнного голоду така посада була доволі хлібною.
Не повірите, але ще живі у м. Сколе люди, які добре пам’ятають таваріща Гольєва та його дружину, які проживали на вул. Леніна, 6. Гольєв уміло імітуючи співчуття і «поніманіє» (хто знає Харітонову, той оцінить), входив у довіру до простих горян. Одним «сачувствовал», іншим «памагал прі случає». Мати Свєти була кравчинею. Старше покоління добре пам’ятає, як через брак грошей і вічний дефіцит одяг в основному шили. Тому добра кравчиня була спершу дуже, так би мовити, популярною у сколівчан і мешканців навколишніх сіл. Під час примірок довірливі жіночки обговорювали щоденні турботи, а інколи, по секрету, розповідали вельми цікаві речі. Ну, а хто мав вуха, той чув. Згодом, не один десяток горян, після такої «помощі» або «примірки», опинявся у підвалі катівні. Підтвердженням цьому є численні поховання в околицях Сколе, а зокрема – урочищі «Альтана». Як стверджують старожили, саме там місцевий відділ НКВС знищував повстанців та членів їхніх родин. Хоча і пізно, але врешті- решт прозріли сколівчани. Зі слів одного з них, 83-річного п. Василя, до кінця днів Гольєва місцеві більше не обговорювали з ним нічого, окрім погоди і врожаю.
Але залишмо у спокої померлих, які, як кажуть на Галичині, «уже давно на правді».
Отож, виростаючи у доволі специфічній сім’ї, вирішила юна Гольєва – стать учітєлєм. На сімейнії раді вибір доньки було схвалено. Треба визнати, що на відміну від сьогоднішніх правителів, «савєтская власть» добре розуміла важливість освіти. Вони не тільки умисно розмивали українців іншими народами, щоб назавжди знищити українську націю – натомість прагнули створити сірих, безликих радянських рабів, без роду і племені. Шкалі тут відводилась особлива роль, а тому підбір кадрів був належний.
Не буду втомлювати читачів сайту описом студентських років Гольєвої, але врешт-решт доля закинула її у 10 – у школу м. Дрогобича. Правда, уже не як Гольєву, а Харітонову. Згодом, завдяки вроді і прихильності одного керівника відділу освіти, стала Свєтлана Тіхоновна – директором. В цьому описі не можемо обійти увагою чоловіка Свєтлани – Юрія Харітонова. Щодо останнього, то загалом відгуки про нього нейтральні. Був військовим у м. Дрогобичі, а згодом розлучився і виїхав у російський Саратов, де й помер, залишивши дітям квартиру.
Однак, випадково в розмові із колишніми «сослуживцамі» Юрія почув цікаву розповідь. Виявляється, останній, як істінний рускій, часто випивав. А тоді, стаючи буйним, вдавався до погроз, згадуючи при цьому свого дядю Льоню. Фраза: «Єслі б ви зналі, кєм бил мой дядя Льоня». Через багато років ми таки дізналися, що Юрій Харітонов є племінником сумнозвісного прокурора Львівської області. Саме того, який у червні 1941 року власноручно візував розстрільні списки галичан. Ці його резолюції збереглися в архіві СБУ. «Расстрел как врагов народа санкционирую».

Перша сторінка розстрільного списку в’язниці № 3 у Золочеві. Чітко видно написи на документі – винесення вироку начальником слідчої частини УНКГБ по Львівській області Шумаковим та накладання санкції до виконання вироку прокурором Львівської області Харитоновим. Двоє осіб вирішили долю тисяч… Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)


Права частина попереднього документу. Напис чорними чорнилами – дозвіл на страту – написаний рукою прокурора Львівської області Харитонова: “Расстрел как врагов народа санкционирую”
Скажу по правді, мені аж моторошно стало. Невже доля умисно звела нащадків катів мого народу? Я повторно зустрівся з очевидцями п’яних вихвалянь Харітонова, який вдруге підтвердили свої слова. Згодом підтвердилось, що і прокурор Харітонов Л. П. є уродженцем Саратовської області.
Зібрані інформаційні пазли виявили страшну і водночас трагічну картину. Тепер все стало на свої місця. Можемо тільки припускати, але, як відомо, колишніх чекістів не буває. Тому абсолютно не виключено, що усі ці роки Хартінова Свєтлана була не тільки «актівісткой, комсомолкой і просто красавіцей». Вона «достойно» перейняла естафету карателів і пронесла її впродовж усієї своєї педагогічної кар’єри.
Ми губились у здогадках, не розуміючи, чого вона так лютує. Борони Боже, було прийти до школи без піонерського галстука чи комсомольського значка. Від її холодного і колючого погляду ставало лячно навіть старшокласникам. Зі свого власного досвіду пригадую, як Харітонова примушувала нас, учнів 6 класу, на сам Великдень збирати сміття і копати грядки за школою. Для тих, хто вчився у 10-ій школі, уточню, що йдеться про ділянку позаду стадіону, ближче до теперішньої вул. Грушевського. А як нас усіх «пресували», коли Харітонова «лічно» спіймала колядників. Все просто, вона сприймала нас не як дітей, а як «врагов народа». Револьвера тільки не мала. Свого часу древні китайці казали: «Хочеш перемогти ворога – виховуй його дітей». Тож щодо «ворога», сумнівів у Харітонової не було ніколи. Тут кацапська кров сповна нагадала про себе. Чи ж варто дивуватись, що внаслідок такого «виховання» виросло не одне покоління шуганих, безвольних, байдужих українців. Лише дивом, а точніше Божою ласкою, можна назвати те, що, незважаючи на десятилітні гноблення і приниження, ми ще існуємо як нація.
Але повернімось до нашої Свєтлани. Наполегливо крокуючи по головах, руйнуючи і людські долі, і чужі сім’ї, досягла вона нарешті своєї мети. Тепер від її настрою залежали десятки вчителів і сотні учнів. Але сталось неочікуване. Советський союз «пріказал долго жіть» і зник у пітьмі минулого. Вже не можна було тероризувати учнів за відсутність сатанинської атрибутики чи примушувати копати грядки у Великдень. Але, як кажуть у кацапії «голь (вона ж Гольєва) на видумкі хітра». Тепер Харітонова розважалась… проводячи педради на самісіньке Різдво. При цьому обговорення переважно другорядних питань тривало, як кажуть… до упора. Практично кожного року директор вибирала собі жертву із числа вчителів і не залишала у спокої доти, доки або не вижене зі школи, або не перетворить на безвольну, покірну істоту. Повірте, я аніскільки не перебільшую. В розмові із колегами чи знайомими вчителі щиро зізнаються, що панічно бояться свого директора. Ви скажете, що за бздури. Чому це освічені, авторитетні люди мовчать, адже є міська влада, відділ освіти, департамент чи міністерство. Повірте, спроби оскаржити дії директора-новатора були, але незважаючи на кволу реакцію перечислених інстанцій, все закінчувалось без наслідків для Харітонової. Можете собі тільки уявити, що навіть запровадження у школі так званого «штрафмайданчика» для учнів зійшло їй з рук. Нагадаю для непосвячених суть ноу-хау. Свого часу за вказівкою Харітонової, учнів усіх без винятку класів за так звані порушення дисципліни садили у відгороджений стрічкою штрафмайданчик. Решту дітей примушували дивитись на це:

«Штрафмайданчик «Зони №10»»
Хочу спитати тих, хто можливо має сумнів щодо правдивості написаного. Подивіться на фото і скажіть, чи не за Фрейдом це. Навіть цей один із сотні вчинків Харітонової характеризує її, як збоченку, яка отримує насолоду, принижуючи усіх без винятку. Ця особа є моральним вампіром, яка інколи втрачає здоровий глузд у пошуках чергової жертви.
Проте жити треба, і педагогічний колектив призвичаївся, і, поділившись на прихильників і жертв, якось існує. А ми дивуємось, чого це діти ненавидять 10-у школу. Бо ж справді, що ж це треба витворяти з дітьми, які спершу мріють про 1 вересня, а вже максимум у 3-ому класі готові ту школу спалити.
Але наша історія має продовження. Як кажуть: «Біда не ходить одна». У 10-ій школі вона ходить із … донькою. В одному колективі з мамою працює доця… Харітонова Наталія Юріївна. На відміну від мами, донька особливо не переймається педагогікою. По факту, явне виродження породи. Наталя, широко практикуючи репетиторство, полюбляє розваги, кавусю і до кавусі. Захоплюючись цим процесом, Наталя Юріївна може дозволити собі систематично ігнорувати уроки. Свого часу, з цього приводу, завуч школи Єдліцька М. Н. доволі тактовно, але зробила їй зауваження. Тепер Єдліцька М. Н. … колишня завуч. А Харітонова Наталя є і головою методоб’єднання, і головою ради трудового колективу. Тобто, на пару з мамою, вирішують питання педагогічного навантаження, преміювання, атестації вчителів. Тобто в Україні тільки планують запровадити автономію шкіл, а в 10-ій школі це все вже давно не тільки впроваджено, але й «успішно» функціонує.
Ви знову скажете, як це так. А закон, а конфлікт інтересів, а де міськво? А що міськвно? У міськво теж люди, їм теж страшно. Ляпне щось Сушко проти сімейного тандему і … вмить опиниться у «штрафмайданчику» або ще далі. Не допоможе і те, що він з Петром Судою (чоловіком Харітонової) – приятелі, а з мером Кучмою – однопартійці. Свого часу Сушко навіть дозволив собі проігнорувати рекомендації Департаменту освіти і науки Львівської ОДА про притягнення Харітонової С. Т. до дисциплінарної відповідальності за допущенні грубі порушення трудового законодавства. Так що «штрафмайданчик» це велика сила особливо коли рило, перепрошую, у пушку.
Можливо, це все і не було б опубліковано, якби не одна, я би сказав, визначна подія. На початку грудня, а точніше 8 числа, із 10-ої школи прийшла неймовірно радісна звістка: Харітонова С. Т. добровільно написала заяву про складення повноважень директора школи. Спершу в це ніхто не повірив, але коли з міськво це підтвердили, вчителі ледь не мліли: «Боже, невже це кінець нашим стражданням? Невже небеса нарешті почули наші молитви?» «Ейфорія тривала недовго. За декілька днів стало відомо, що на посаду директора претендує Харітонова Наталія. Як кажуть у Саратові – «Занавєс!».
Хочеш не хочеш, а доведеться визнати управлінський хист Свєтлани Харітонової. Відчувши невідворотність змін в освіті, ініційовані міністерством, і розуміючи, що немає абсолютно жодних шансів переобратися на цю посаду, вона робить хід кобилою, перепрошую, конем.
Виглядає так: Сама я не пройду, доньку особисто рекомендувати не можу. А тому її рекомендуватиме … тимчасово виконуюча обов’язки директора. А в. о. у нас завуч тієї ж школи Єльчонінова І. П., особа підконтрольна, можна сказати, ручна. Формальності дотримано.
Ви знову скажете, а як міськво? Так, дійсно, міськво. Тут вже не тільки Сушко. Усіх членів комісії душ 10 набереться. При цьому таких добрих душ, годованих. Усі у штрафмайданчик не помістяться, а розширювати пізно. І знову вихід знайдено.
Не знаю, яким чином, але як розповіли обізнані люди, Петру Суді вдалось вмовити одного поважного трускавецького пана пролобіювати призначення Харітонової Наталі. Маю надію, що, прочитавши цей допис, він дещо змінить свою думку про «поважне сімейство».
Але і це ще не все. Як кажуть мудрі люди, дідько криється у деталях. Отож, згідно законодавства, новий директор повинен бути призначений у місячний термін з моменту оголошення конкурсу.
Тепер рахуємо. Харітонова С. Т. пише заяву на звільнення 08.12.2017 р. 10 грудня оголошується конкурс на заміщення вакантної посади. Проведення конкурсу призначається на 10 січня 2018 р.
Геніально!!! Тобто, поки гої будуть колядувати і доїдати шпондер, прямий нащадок московських окупантів – Харітонова Наталя, прийме естафету своєї мамці. І з врахуванням змін до пенсійного законодавства, керуватиме школою, як і мама, до 70 років. А там і доця Софійка вже буде готова директорувати.
Написав і сам вжахнувся. Що ж ми за люди такі, що нас постійно «розводять»? Невже на 27 році Незалежності ми і далі будемо настільки толерантні, що дозволимо нащадкам зайд з Кацапії, цим безродним суб’єктам, керувати нами, лікувати нас, вчити, в точніше, калічити наших дітей?
Можливо, хтось скаже, подумаєш, якась там школа, є проблеми важливіші. Он війна на Сході, там справжній ворог. Погоджуюсь, так, дійсно. Але при цьому згадую слова Отто фон Бісмарка: «Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі і парафіяльні священики».
Скажу відверто, я не маю ілюзій. Я прекрасно розумію, де я живу і в який час. Проте маю надію і вірю, що в цей визначний час громада міста не тільки заявить про себе у коментарях, але й змусить владу нарешті дослухатись до вимог громади.

Пантелеймон Чіпка

6 Відповідей

  1. Ю. сказав:

    Хороша стаття, дивно що немає жодного коментаря від дрогобичан.

  2. І. сказав:

    Дрогобичани: ” без слів”…..(((((

  3. Б. сказав:

    Допис нічого спільного з журналістикою не має. Не знаю чи правдиві наведені факти, але подаються, як суцільна маніпуляція.

  4. Ольга сказав:

    Це жах!

  5. Андрій сказав:

    Хтось знає результати конкурсу?

  6. Марта сказав:

    Нечасто заходжу у фейсбук, та сьогодні натрапила на цю статтю і мене дуже здивувало,що тут так багато людей, які навчались в цій школі, моїх однокласників і жодного «а»чи «б»
    Світлану Тихонівну знаю не тільки як директорку моєї школи але й як сусідку. До мене вона завжди була ввічлива і прихильна, хоч моє походження, думаю, їй було відоме( а походжу я з родини вивезених та репресованих). Можливо це все гени її батьків втриматись в довіру до , так би мовити, кращих часів, незнаю, пишу, як було!
    Те що вона владна і диспотична мені також відомо!Обізнана, як вона «з’їла» нашого Леоніда Мудрика і жоден з пед колективу за нього не заступився!
    Тому, шановне паньство,пед колектив 10 школи, може прийшов час за себе постояти, якщо все так погано! Адже часи НКВС минулись!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.