«Львів’яни мають бути багатими». Розмова з Ярославом Рущишиним, кандидатом на посаду мера Львова. Розмова з Ярославом Рущишиним

Ми продовжуємо представляти кандидатів на посаду міського голови Львова. Цього разу у студії mysite.com LIVE – Ярослав Рущишин, відомий підприємець і громадський діяч, який кандидує на посаду мера від партії «Голос». Вітаю.

Добрий день.

Розкажіть загалом, чому вирішили балотуватися в мери? Яка мотивація?

Мотивація дуже проста: партія «Голос» йде з новою політикою, з новим баченням. І тому ми йдемо по всіх фронтах в цих політичних баталіях, які зараз йдуть. Ми йдемо в обласну раду, ми йдемо в міську раду, ми йдемо на міського голову, ми йдемо в громади Львівської області також. Тому ми йдемо брати владу для того, щоб реалізувати свою політику.

Ви – народний депутат уже, тобто вам делегували мандат для представлення на національному рівні, але йдете на міського голову

Це рішення партією було прийнято давно досить, і тому це нормальна річ. Ми визначаємося рішенням партії, хто де буде претендувати на які посади. Я йду виборювати міського голову.

А в чому взагалі логіка? Бо не лише ви як народний депутат балотуєтеся в мери. Здавалося б, депутат парламенту – і місцева господарка. Синютка– теж народний депутат. Чому? Це така вагома посада?

Після децентралізації це вагома посада. Я можу сказати: на відміну від багатьох, коли говорять, що в нас реформи не відбуваються, реформа децентралізації таки ще не до кінця, але вже відбулася. Місто отримало ресурси, місто отримало повноваження для того, щоби тепер тягнути країну за собою. Знаєте, якщо колись ми все оглядалися на Київ, що там Київ дасть субвенції, не дасть – то тепер місто може бути досить гарним прикладом для цілої країни і в який спосіб рухатися.

І це власне тому ми зашиваємо в наші гасла міста на мапу світу: вивести Львів на мапу світу і в такий спосіб тягнути за собою міста України – і, можливо, всю Україну.

Ми задаємо нову політику. Якщо матимемо час, то, можливо, кілька слів поговоримо про це. І тому хочемо, щоб ми змінилися. Ця політика – нова політика – виснована на тих останніх 28 роках тої так званої української політики, яка призвела зараз до такого стану, в якому ми є. Я не кажу, що це «розпач повний, все пропало» – так, як говорять інші політичні сили. Однак ми знаємо, як надати цьому нової динаміки і як зробити стрибок вперед.

Тобто я правильно розумію, що привабливість посади мера є тому, що тут значно більші ресурси, якими можна оперувати і щось реально змінювати?

Я би не сказав, що це більші ресурси. Я сказав би, що це є можливість впроваджувати свою стратегію розвитку – отже таке бачення, як ми бачимо, яким місто має бути. І тут я би не говорив тільки про посаду мера, бо мер без команди – це ніщо. Тобто тут треба говорити в дуже тісну зв’язку, що і міські депутати від партії «Голос», і міський голова від партії «Голос» мають впроваджувати свою політику.

Ми маємо це чітке бачення. Ми займалися урбаністикою впродовж більше 10 років вже у нас у Львові – це і на громадському рівні, і беручи участь в інституціях, які створені міською радою. Тобто ми більш-менш поінформовані, воно відбувається зараз, – і ми знаємо, де додати динаміки.

Я правильно розумію, що вас ця участь у різних міських проектах не вдовольняла до кінця, не до всіх ваших ідей прислуховувалися? Бо ви сказали «свою політику впроваджувати». «Голос» хоче впроваджувати свою політику. Яку?

Політика, яка є на сьогодні (можливо, такими слоганами буду говорити): «все пропало»; «ми єдині, хто прийде», «Львів врятує Україну»…

Це всі політики так кажуть.

«Ми єдині прийдемо». Ні, ми говоримо – що ні, чекайте. Є багато здобутків, на які треба опертися. Я підтримую, наприклад, Ігоря Рафаїловича Юхновського з приводу заяви, що бажано, щоб попередники ставали радниками наступників. В такому випадку ми не починатимемо з випаленої землі – ми будемо на щось опиратися і йти далі.

І ми говоримо про те, що ми вже конкуруємо в глобальному світі. Даруйте, але кордонів вже немає. Годі рятувати Україну – нам треба ставати на ноги в глобальному світі, де конкуренція дуже висока. От власне ми це і пропонуємо – і стверджуємо, що це є нова політика. Годі ностальгувати за минулим – ми з оптимізмом досить великим дивимося у майбутнє.

І ми знаємо, як конкурувати у світі, бо вся наша команда… Я би дуже закликав почитати біографії людей, які йдуть в нашій команді, – що вони зробили до сьогоднішнього дня, як вони себе повели в критичних ситуаціях, відповідно наскільки в них є той сильний моральний хребет. І щоби зробити висновок і порівняти обов’язково з іншими політичними силами. Оце я сказав би, що в нас дуже великий капітал, і це ще одна річ, якою ми можемо похвалитися, і чим ми відрізняємося від інших.

Коли ви кажете про конкуренцію на глобальному рівні – от Львів конкурує з іншими містами Європи, не з Україною. Але Львів існує в умовах українського законодавства, оцих бюджетних стосунків, коли з міста забирають дуже багато податків, які йдуть на центральний уряд, на обласний уряд. Для цього треба змінити країну.

Ви знаєте, я б так не плакався з цього приводу. В нас ситуація у багатьох речах є набагато краща, ніж в інших сусідніх країнах.

Наприклад?

Наприклад, наші айтішники платять набагато менші податки, ніж польські айтішники. Попри те все, що там умови, можливо, інші. Тобто в нас система спрощеного оподаткування працює, на відміну від багатьох країн іншого світу. Тобто в нас насправді умови є не найгірші. Але у нас є корупційна рента, яку доплачує…

Але бюджет міста Львова суттєво нижчий…

Так, про це треба якраз дуже сильно говорити – бо в нас я це називаю політикою минулого століття. Кажуть, що «ми прийдемо чесні, ми не будемо красти, ми будем ефективно розпоряджатися ресурсами, які є у Львові». Це минула політика, цього замало. Само собою, що ми йдемо для того, щоби не красти – нам треба примножувати. А в який спосіб ви будете примножувати?

Давайте подивимося на тих людей, хто йде в міську раду, що вони робили до того. Чи вони примножували багатство Львова? І я говорю не тільки про матеріальні речі – я говорю про культуру, я говорю про освіту: які вони інституції створювали, як ці інституції працюють зараз у Львові, зрештою як вони визначають обличчя Львова у всій Україні. Тобто оце нам треба говорити.

Ми йдемо – і тому в нас перший пункт збільшити добробут львів’янина. Це дуже складно звучить, це не одна каденція.

Але це всім подобається. Я теж читав вашу програму: 20 тисяч гривень має бути мінімальна, не менше…

Бачите, науковці кажуть, що треба опиратися на 20 тисяч гривень, так. Цю межу ми можемо досягнути впродовж наступних, можливо, 5-10 років і перетнути її. Бо якраз є бачення, як це робити.

Але я говорив би ще про іншу річ: ми йдемо не допомагати бідним – ми йдемо, щоби не було бідних у Львові. А це нам дасть дуже велику синергію в інших напрямках.

Наприклад, комунальне господарство. Що ми зараз говоримо? Ми зараз говоримо, що нам треба дотувати комунальні підприємства, бо вони збиткові і при таких тарифах не можуть… А в даному випадку ми зможемо заплатити справедливу ціну, і комунальне підприємство може стати бізнесом. А коли це стане бізнесом, з’являється енергія підприємницька, з’являється конкуренція, яка в кінцевому результаті йде до збільшення якості і зниження ціни.

Ну так, але щоби воно стало прибутковим, треба підняти тарифи.

Так, так. А для того треба, щоби львів’янин заробляв більше. Тому ми йдемо з цього боку.

Але навіть якщо львів’янин буде заробляти більше, ніхто не любить більше витрачати на податки, комунальні послуги і так далі.

Ніхто не любить. Але, знаєте, нам треба врешті-решт переходити від теорії слуг до теорії ґазди або до логіки господаря в своєму місті. Львів’яни – не слуги, львів’яни – господарі-ґазди. Ми знаємо, що все коштує, за все треба платити. Більше того, люди поїздили на заробітки і подивилися, як це працює в інших країнах, які ціни за комунальні послуги і так далі там.

Тобто я вважаю, що ця риторика… Оце, знову ж таки, нова політика – «ми будемо допомагати бідним, допомагати, допомагати…» Та скільки можна вже нити в бідності? Та давайте ставати багатими!

Але я ще хочу наголосити, що тут є дуже велика національно-політична складова. Тому що якщо росіянин працюватиме на будовах у Львові – отут ми виграємо війну, от у такому випадку ми виграємо війну.

Тобто ви маєте на увазі, гастарбайтери щоб сюди їхали?

Так. Я не хочу говорити, що все заключається тільки в економіці. Навпаки, економіка – це вже наслідки. Перше було слово, перше має бути мораль, перше має бути довіра. А в нас, до речі, не найгірші справи з тим. Бо єдине місто в Україні, яке почало говорити про довіру, – це Львів. І нам дивуються всі інші міста в Україні – принаймні коли до мене звертаються, то вони з таким подивом…

Так, ми говорим про це, бо це є дуже добрий фундамент для нарощення спільного багатства. Це є дуже добрий фундамент для побудови соціального капіталу. А що таке соціальний капітал? Це довготривалість життя, це рівень освіти, це довіра між людьми і здатність тих людей, наших львів’ян, об’єднуватися заради великої мети, яка, можливо, відобразиться на наших дітях і внуках.

Ми це робили. Ми це робили в 1990-му на граніті, ми це робили в 2004 – Помаранчевій революції, ми це робили в Революції гідності. Пам’ятаєте, всюди без львів’ян не обходилося – Львівська сотня і таке інше. Тобто ми завжди були. Скільки можна їздити в Київ наводити там лад і вертатися назад, залишивши всю господарку на них? Давайте в себе зробимо це – давайте покажемо, як це може бути в нас.

Це дуже гарні слова. Але ми бачимо під час кожної виборчої кампанії (зрештою, ви самі згадали, що вже третя революція, а воно все відкочується) – львів’яни так само, як і решта українців, дуже сваряться між собою. Тобто я б не сказав, що в нас є більше довіри. Ми, можливо, говоримо більше про довіру – але чи справді практикуємо це?

Поїдьте в Краматорськ і в Слов’янськ, подивіться на рівень заробітних плат офіційний, який там є. Там вищий, ніж у Львові. І порівняйте, на яких автомобілях їздять вони, і на яких їздять львів’яни. Тобто в нас є пам’ять ринкової економіки. Люди заробляють не на конвеєрі, тут добре приживається малий і середній бізнес – а це якраз наш виборець. Ми повинні йому зробити умови, де він не дбатиме про бюрократію, про корупцію, оскільки він буде дбати тільки про конкуренцію. Львів має бути містом, де дбають тільки про конкуренцію.

І я би хотів говорити не тільки про львів’янина – нам треба зробити таке місто, куди будуть стікатись таланти зі всього світу. На жаль, поки що, до сьогоднішнього дня завдяки цій політиці, яку ми хочемо змінити, Львів втрачає. І втрачає не найгірші людські… не хочу казати «ресурси», але не найгірших людей. А ми повинні перетворити Львів на Львів креативний, Львів мистецтва, Львів культури, куди будуть приїжджати люди. Але це – саме те, що нам дасть змогу зробити додану вартість.

Чим ми можемо бути цікавими для світу? Саме тому ми не втомлюємося наголошувати на важливості освіти, культури, відваги підприємницької також. І ви знаєте, що ми створювали інституції, які працюють у напрямку розвитку підприємництва у Львові. Ці категорії, можливо, важкозрозумілі для всіх людей – бо коли ти думаєш про хліб насущний, тобі важко думати про щось вище.

От я власне тому хотів би трошки конкретніше запитати. Коли ви говорите про 20 тисяч зарплати для львів’ян – середня чи мінімальна?

Середня.

Ви – відомий підприємець, маєте швейну фабрику, кілька.

Мали.

Мали, окей. Тоді ваші робітники скільки заробляли?

Якщо говорити по середню заробітну плату, то в нас була між 8000 і 10000 заробітної плати. Але тому ми їх і продаємо. По-перше, я не маю права вести зараз підприємництво, тому фабрики закриваються. І я якраз той, хто говорить, що нам треба змінювати філософію продажу дешевої робочої сили на іншу політику – нову політику високої доданої вартості на робочому місці.

Але ваші фабрики є, зокрема, прикладом того, що вони можуть бути і вони є конкурентними в світі власне за рахунок дешевої робочої сили.

Це не те, чим ми хочемо конкурувати. Тому ми виводимо нові бренди, де вже можна доробити більшу додану вартість. Тому ми говоримо про designed in Lviv – не made in Lviv. Не вироблено у Львові, а здизайновано у Львові. Про львівський дизайн треба говорити. І тут, я вам скажу, ще поле велике роботи. Тому, знову ж таки, освіта і культура – чим ми можемо бути цікавими в дизайні в цьому випадку.

Але якщо говорити про робочі місця – знаєте, це інформація кількарічної давності, бо я входжу в ради конкурентоздатності у Львові і Львівській області. І там нам доповідав Фонд зайнятості, що у Львові на той час ще було, до війни, 68 тисяч приблизно вакансій. На них претендували тільки 18 тисяч людей. Знаєте, це такий відсоток, який завжди шукає роботу і змінює. Тобто в нас проблема не з робочим місцем, з кількістю робочих місць – у нас проблема з його якістю.

Щоб це високооплачувані робочі місця були.

Так. А такі інвестори… Тобто до нас можуть прийти інвестори, які будують свою бізнес-модель на дешевизні робочої сили. А ті інвестори, які мають високу додану вартість – за ними треба їхати. І тому коли ми говоримо, що це реально підняти, ми говоримо не тільки про…

А чим ми їх можемо привабити, крім дешевої робочої сили?

В першу чергу, вони не будуть платити тут низькі заробітні плати – вони йдуть сюди з високими заробітними платами. І наш ІТ-сектор показує, що там не низькі заробітні плати, вони є достойними. Вони йдуть сюди за високоосвіченим соціальним капіталом, де можна будувати великі проекти, розумієте? І ми, на жаль, поки що виступаємо тільки підрядниками у великих проектах також. Тобто в нас круті дуже проекти робляться, але вони робляться в Америці, а тут виконуються. А я б хотів, щоби ми повернули оцю культуру нашу і сказали: «Ні-ні, тепер український продукт повинен бути».

Так, це довго, це не одразу, це не надто вдячна заява на виборах, оскільки це потребує не однієї каденції. Але хтось врешті-решт повинен про це говорити: львів’янин повинен бути багатим, годі в бідності всім бути рівними.

Я от читав вашу програму і здивувався, що ви, на відміну від всіх інших кандидатів, визнаєте, що багаторівневі парковки в місті не на часі – там не будуть паркуватися, тому що це дорого. Натомість ви пропонуєте забезпечити наземні паркомісця. Як?

Погляньте, це нереальна річ. Чому? Тому що коли нам доповідали інвестори, які хотіли побудувати на площі Петрушевича, по-моєму, то в ті часи (це було давно, коли ще долар був по п’ять) година паркування 27 гривень була для того, щоб окупилося таке. Навряд чи в нас буде хтось, хто буде це платити.

Нам треба йти трошки іншим шляхом. По-перше, нам треба проводити пропаганду: що шановний львів’янине, все-таки ми будуємо і ми розбудуємо систему зручного добирання без використання власного автомобіля. Також ви знаєте, що приблизно 160 тисяч людей щодня в’їжджає до Львова, вони теж використовують свої автомобілі. Про це нам також треба подбати.

Але нам треба зробити вигіднішим для львів’янина некористування своїм автомобілем. А це означає, що дуже гарний має бути транспорт. Не просто нові автобуси, які стоять в корках – нам треба розв’язувати і цю проблему. Нам треба дуже добре розбудувати план мобільності Львова, який є і який, до речі, досить непоганий. Нам треба його довести до кінця.

В місті окремі елементи вже впроваджуються теперішньою владою.

Впроваджуються, так.

А що ви хочете відкоригувати?

І тому ще раз наголошую на цю нову політику: ми не кажемо, що все пропало. Ні, це добрі початки, на які ми однозначно повинні опертися, подивитися, де ще не робиться чогось доброго – і там додати. Оце якраз та нова політика, з якою ми йдемо.

А на досвіді Києва: підземні паркінги побудовані – і, знову ж таки, машини паркуються на газонах, тобто туди ніхто не ставить. Нам треба зробити трошки в інший спосіб поки що.

Хоча я маю надію, що після виконання першого пункту, коли львів’янин зможе собі дозволити заплатити так, як за парковку біля Нотр-Дам у Парижі, отоді ми можемо робити багатоповерхові паркування не тільки наземні, а, можливо, і підземні.

Небагато часу залишається. Хочу запитати, як ви формували команду, як ви формували своїх кандидатів у депутати. Ви сказали, що ви на всіх рівнях йдете. У контексті того, що от буквально вчора партія заявила, що знімає одного з кандидатів через не дуже адекватну поведінку в соцмережах.

Ви знаєте, якщо говорити по цей випадок – ми навіть зусиль жодних не робили. Тобто тільки появилося це – зразу він сам написав заяву і відійшов, бо це несумісне з нашою політикою.

Тобто це рішення самого кандидата?

Так, заява кандидата. А ми вже це провели рішеннями відповідними, які повинні бути для того, щоби зняти, зі списку виключити цього кандидата. Тобто тут навіть не йдеться про те, що ми докладали якісь зусилля, говорили з ним чи ще щось. Це само собою зрозуміло. Тобто система самоочищення працює, бо в нас об’єднання на цінностях.

Тобто ви хочете сказати, що ваші кандидати знають, що якщо вони вчинять щось недобре…

Знають. Більше того, вони знають, що якщо десь дійдуть якісь їхні минулі недобрі справи (хоча я дуже впевнений в цій команді, це дуже високоморальні люди і дуже багато чого зробили для Львова), то тоді вони само собою, ми навіть говорити з ними не будемо. Це нормальна річ, оце нова політика.

Тобто ми не йдемо, як інші політичні сили: що сьогодні його зловили на корупції – а він там яким номером зараз іде в списку, і про це навіть ніхто… Це ж неподобство! Як це може бути? Доведіть, проведіть ці суди, що це був не хабар, – і тоді беріть участь у політичній боротьбі. В нас, на жаль, відбувається зовсім інше. І оце якраз політика минулого: коли люди, навіть політичні сили не бояться ставити, таке слово є, «зашкварених» людей.

Бачимо, що в багатьох списках – ми якраз аналізуємо – багато цікавого знайдемо. Дякую вам за те, що ви прийшли до нас в студію, наш час вичерпався. Нагадаю, що сьогодні в студії mysite.com LIVE був Ярослав Рущишин – народний депутат, кандидат в мери від партії «Голос». Мене звати Олег Онисько. Дякую, що читаєте і дивитеся mysite.com.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.