Наш батальйон на 100% складався з мобілізованих, – десантник Олег Височанський

Олег Височанський зараз очолює комунальний заклад облради «Будинок воїна», а у 2014 році він виконував обов’язки командира роти 80-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Він один з тих «кіборгів», які обороняли Донецький аеропорт. Отримав важке поранення. Нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня». Ми говоримо з Олегом Височанським про його бойовий шлях та про плани розвитку Будинку воїна.

– Як Ви потрапили на війну?

– На початку 90-их я вчився на географічному факультеті ЛНУ ім. І Франка і як всі тоді закінчив військову кафедру. У 2008 році, коли Росія напала на Грузію, був мобілізоіваний на збори, після яких отримав звання старшого лейтенанта. У 2014 році прийшла перша повістка, але тоді не було навіть у що нас вдягнути і де поселити, тому забрали лише механіків, а нас відправили додому. Коли з’явився за другою повісткою, то вже за кілька годин нас відправили на полігон. Тоді війна йшла повним ходом, і наша військова машина закрутилася, хоча багато речей, які нам видали, були ще з радянських військових складів – ремені з зірками, наплічники, фляги 40-их років. Потім видали форму – ці «скляні» дубки. А коли ми вже виходили в зону АТО, тоді нам прийшла перша «пікселька», хоча здебільшого нас вдягали волонтери – від касок до шкарпеток – та й годували теж. У боєприпасах нас ніхто не обмежував, стріляли, скільки було потрібно. Вогнева і тактична підготовка була на потужному рівні, ми були зі своєю штатною зброєю на «ти» – підготовані, але і мотивовані. А далі почався наш бойовий шлях – спочатку заїхали у Костянтинівку, і там нам сказали, що нашим завданням буде Донецький аеропорт, ми почали до цього готуватися. На початку грудня туди почали заходити наші перші підрозділи і до середини місяця ми повністю зайшли у район аеропорту. Наша рота буда розкидана по різних місцях – Піски, Опитне, Водяне. Я, як командир роти, мав забезпечити взводи усім необхідним. Так почалися наші ротації – по 2  тижні і ми потрапили на останні місяці оборони Донецького аеропорту – у саме пекло. Особливо важкими були останні два тижні, коли обстріли постійно йшли за наростаючою. Наш батальйон на 100% складався з мобілізоіваних, навіть офіцери були з мобілізованих. Командир батальйону і начальник штабу хоча і були кадровими військовими, але не служили вже 10 років, тобто не були з діючої армії. 90% нашого батальйону становили мешканці Західної України. І цей батальйон тримав Донецький аеропорт до кінця, його так і не захопили, а підірвали, бо вже не мали сил, щоб атакувати. Сепаратисти поклали там дуже багато людей і заплатили дуже дорогу ціну.

–Як відбувалася адаптація до мирного життя?

– Мені пощастило, бо через кілька місяців після демобілізації мене брат запросив на реабілітацію до Канади. Я провів багато зустрічей з нашою діаспорою і вдалося зібрати багато коштів для наших військових, але, на жаль, так було не в усіх. У Будинок воїна часто звертаються учасники АТО, в яких є різноманітні проблеми, зокрема важко знайти роботу.  Багато з них уже не можуть виконувати важку фізичну роботу, мають інвалідність. А потім мені запропонували посаду керівника Будинку воїна. Не останню роль відіграло те, що я мав досвід роботи у будівництві – вів проєкт від оформлення договору на земельну ділянку і до здачі в експлуатацію. Я пройшов весь цей шлях, і тут також довелося починати з будівельної тематики. Коли ми прийшли у цей будинок, тут були голі стіни, а згідно з документами, мережі сюди взагалі не проводилися, тобто тут не повинно було бути ні води, ні газу, ні електрики, було багато технічних проблем.

– Зараз будинок виглядає зовсім по-іншому. Які функції він виконує?

– Це місце для заходів, зустрічей, набування нових компетенцій для учасників бойових дій, родин загиблих, працівників силових структур. Ми провели дуже багато заходів – до дня створення ЗСУ, відзначали дати найважливіших боїв на Сході, визначні дати української військової історії. Намагаємося співпрацювати з різними творчими колективами. На жаль, через карантин наші можливості проводити заходи обмежені, але нещодавно, у вересні, у нас був Всеукраїнський форум ветеранок, в якому взяли участь 39 жінок, учасниць російсько-української війни з різних міст України. Цей захід тривав три дні, організатором заходу виступив Перший український жіночий ветеранський простір «Рехаб». Зараз проводиться вже друге навчання на капітанів яхт.  Для учасників АТО навчання безкоштовне. Після цього практика, щоправда, уже за свої кошти, в Туреччині або Єгипті і отримання міжнародних прав на водіння яхти, з можливістю працевлаштування. Двоє хлопців уже такі права отримали. Це можливість для людей заробляти кошти. Були також курси із ведення бізнесу, ІТ-технологій. Зараз навчання відбувається  здебільшого в режимі онлайн. Тобто організовуємо різноманітні курси, умова лише одна – навчання для учасників АТО і чинних військових безкоштовне. Через наші курси пройшли вже сотні людей. Також робимо наголос на вихованні молоді. Зараз у нас збираються львівські пластуни. Відбувалися екскурсії вихованців ліцею імені Героїв Крут, старшокласників. Донедавна діяла виставка «Ти вистояв – не вистояв бетон», де можна було побачити унікальні фотографії  захисників Донецького аеропорту. Великий акцент робимо на заходах для дітей учасників АТО. Маємо підписану угоду з спортивною школою. Нам привезли три столи для настільного тенісу, і чемпіон України готовий безкоштовно проводити заняття з дітьми тричі на тиждень. Такі заходи дають можливість атовцям та їхнім дітям спілкуватися між собою. Також сюди можуть прийти чинні військові зі всієї України, наприклад, перебути час до потяга. У нас є кімната для психологічного  розвантаження, працює психологічна консультація та допомога, також можна  отримати безкоштовну юридичну консультацію та допомогу у підготовці різних документів. Тобто це такий логістичний центр, насамперед налагоджуємо інформування та комунікацію між атовцями, тому важливо, щоб про нас знали. Зараз їжджу по районах і розповідаю про наш Будинок воїна. Сподіваємося на співпрацю з фондом «Відродження», який підписав угоду з міністерством у справах ветеранів. Вони готові популяризувати нашу установу. Такі центри повинні бути створені в усіх районах і навіть ОТГ.

1 з 9

– Які плани на наступний рік?

– Плануємо до 6-ої річниці оборони Донецького аеропорту, це у 10-их числах січня, провести захід, присвячений Герою України Ігорю Зіничу. Це молодший сержант медичної служби 3-го батальйону 80-ої бригади. Вже три роки ми добиваємося щоб у Львові була вулиця названа його іменем. Він пропустив кілька ротацій і відмовлявся покидати територію аеропорту, поки там залишався хоча б один боєць 80-ої бригади. Ігор Зінич загинув під завалами в новому терміналі. Цей вечір буде присвячений йому. Плануємо запустити курси вивчення іноземних мов. Щодо обладнання, то хотілося б придбати новий проектор для демонстрації фільмів, бо той шо ми маємо, годиться плише для навчання. Хочемо зробити повноцінний кінотеатр, щоб прем’єри фільмів, які стосуються нашої боротьби за незалежність, відбувалися тут, за участі акторів те режисерів.

–Чи вистачає вам фінансування?

– Коштів, які нам виділили на цей рік, вистачає і ще, мабуть, дуже економія на опаленні. Наш бюджет 1,3 мільйона гривень, це разом із зарплатами. Наш персонал – це директор, бухгалтер, спеціаліст з комунікацій, технік, щоб обслуговувати систему опалення, юрист та психолог. У нас немає навіть вахтера, лише відеонагляд. А більшість обладнання, яке нам було потрібне, уже придбане.

Володимир ГАЛЕЧИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.