Якими були два роки президентства Зеленського: оцінка експертів

Два роки тому, 21 квітня 2019 року, українці пішли на виборчі дільниці, аби обрати нового президента для країни.

Переконливу перемогу здобув актор, художній керівник студії «Квартал-95» Володимир Зеленський, якому віддали свої голоси 13,5 млн. українців (73,2% від тих, хто прийшов на виборчу дільницю). Якими були 2 роки керування країною людини, яка прийшла у владу з-поза політичної системи? ІА Дивись.info запитала в політиків та експертів, як вони оцінюють роботу Володимира Зеленського і які мають застереження щодо його президентства.

Володимир Фесенко, політолог:

«Ці два роки дуже різні. Я не маю на увазі, що перший рік відрізнявся від другого. Йдеться про періоди президентства Зеленського, які дуже відрізняються між собою. Ми бачили різного Зеленського. Приблизно до кінця 2019 року – одна стратегія дій. Потім був перехідний період (початок 2020 року і до початку епідемії), а ще пізніше тривалий період – протистояння новим викликам: і пандемії коронавірусу, і соціально-економічній кризі, пов’язаній з цією пандемією. За останній місяць бачимо знову нові проблеми й виклики, зокрема загострення відносин з Росією і ризик російської агресії на Донбасі.

Головне, що б я відзначив – Зеленський міняється. На початку свого президентства він думав, що достатньо просто швидко поміняти тих, хто при владі. Тобто замість старих політиків привести до влади нових, молодих. Він і більша частина його команди вважала, що цього достатньо. Зеленський все це робив досить швидко, у так званому турборежимі.

На перших порах це давало ефект. Але потім з’ясувалось, що просто заміна людей біля керма країни сама по собі, на жаль, швидкого результату не дає. Відсутність досвіду і компетенції теж дає не завжди позитивні наслідки. Президент зрозумів, що потрібно зміцнювати свою команду і долучати людей з досвідом. Початок минулого року став періодом певної кадрової реконструкції. Тоді (лютий-березень) відбувся поворот із кадрових питань. Це також, я гадаю, було пов’язано з викликами пандемії. Були помилки і проблеми, а кадрові пошуки і досі тривають.

Стосовно міжнародних стосунків і міжнародної політики, то тут теж відбулися зміни. На перших порах у Зеленського були такі очікування, що головне – рішучість і швидкі зміни. Та він достатньо швидко зрозумів, що, для прикладу, в питанні війни і миру швидкі рішення неможливі. Швидкого миру не буде. І в цьому він переконався вже в перший місяць свого президентства, коли стало зрозуміло, що Путін на швидкий мир не піде. Зустріч у Парижі 2019 року засвідчила, що Путін не хоче йти на швидкий мир, а натомість хоче змусити Зеленського до миру на російських умовах. Тут виникло драматиче протиріччя. Тоді президент України швидко опановував проблематику зовнішніх відносин і міжнародної політики. Різні джерела засвідчували, що він ретельно готувався до переговорів з президентом Росії. І йому вдалось здивувати і Путіна, і німецького та французького лідерів. Він виявився «міцним горішком», а Путін тоді так і не пішов на поступки. Останній рік для президента України видався дуже суперечливим у переговорах. Але, попри пандемію, Зеленський залишається активним у міжнародному плані.

Коли ми говоримо про європейську та євроатлантичну інтеграції України, то коли лише відбулись вибори президента в 2019 році, тоді багато хто прогнозував реванш, зраду в бік Росії і відмову від євроінтеграції. Нічого цього не відбулося, швидше, навпаки. Зараз у прямій дипломатії продовжується активність на Близькому Сході, зміцнюються стосунки з країнами Перської затоки. Здається, наче дрібниця, але насправді це важливо, бо йде і пошук інвесторів, і пошук торгівельних відносин. На лінії європейської інтеграції – після того, коли була підписана угода про асоціацію з ЄС, а  потім угода про безвіз – не варто чекати якихось нових проривів. Зараз головне – зміцнення двосторонніх стосунків. Я б сказав: технологічна, робоча фаза європейської інтеграції, коли все, що було записане на папері, треба втілювати в життя. Так-от за ці два роки у стосунках з ЄС спостерігається позитивна динаміка, навіть незважаючи на пандемію.

Також позитивом є те, що Зеленський почав говорити про євроатлантичну інтеграцію України. Тобто українська сторона демонструє проактивність. Ще відзначу, що показово зміцнилися наші відносини з Туреччиною. Зустрічі з турецьким президентом відбуваються регулярно, кілька разів на рік. От нещодавно була зустріч у дуже відповідальний момент, коли почалась ескалація з російського боку. Йшлося про військово-технічну співпрацю України з Туреччиною і про розвиток двосторонніх відносин.

Активізувались і відносини з Великобританією. Відбувся брекзіт, вони виходять з ЄС. Але Британія демонструє, що вона є одним з наших важливих геополітичних партнерів і дає нам різноманітну підтримку. Була підписана низка угод про військово-технічну співпрацю. Експерти, які аналізують зовнішню політику і міжнародні відносини, оцінили їх позитивно. Це означає, що зовнішня політика здійснюється у правильному напрямі.

Стосовно США, то  тут були різні і складні періоди. Наприкінці 2020 року з боку тодішнього президента Трампа на президента України був шалений тиск, бо фактично Зеленський підіграв Трампу. Але Зеленський прислухався до порад експертів і достатньо делікатно прийняв нейтралітет. Це був правильний крок: президент України не втручався у передвиборну боротьбу в США. З перших місяців нової адміністрації американського президента команда Зеленського демонструвала готовність до співпраці. Спершу була пауза у прямому контакті двох президентів, але згодом був налагоджений контакт на рівні різних керівників відомств. Коли почався російський тиск на Україну в березні, то США дуже активно нас підтримали. Бачимо, що за останні кілька тижнів відбулись дуже інтенсивні контакти, зокрема велика розмова двох президентів».

Олександр Мусієнко, політичний і військовий експерт:

«Зеленський зі своїми обов’язками справляється десь 50 на 50. Щось робиться і виконується. Щонайменше, подальше реформування ЗСУ на шляху до НАТО і заяви президента, що потрібно цю співпрацю нарощувати. Відповідно, реформувати українську армію, сектор безпеки і оборони. У цьому контексті я вітаю, що пропонується зробити реформу СБУ. Важко дається поки що цей закон, але в першому читанні прийнятий. Також можна вітати подальше реформування українського війська до стандартів НАТО, яке відбувається.

Мені імпонує, що лінія поведінки президента, порівняно з тим, про що він говорив два роки тому – «достатньо заглянути в очі Путіну» чи «припинити стріляти», – вийшла в розуміння того, що не все так просто. І Росія – це ворог, з яким треба боротись. Добре, що принаймні на рівні усвідомлення це вже є. Бо якщо згадати початок каденції, були тривожні тенденції – виконання Україною ледь не в односторонньому порядку всього, що хоче Росія, зокрема в Мінських домовленостях. Зараз все-таки ситуація міняється. Тому загалом можна сказати, що десь щось виконується, а щось – ні. Хоча загалом сказати, що українська держава здійснила якийсь прорив за час президентства Зеленського – було би перебільшенням. Принаймні поки що – ще маємо 3 роки попереду.

Стосовно стосунків зі Сполученими Штатами, то вони як були на рівні стратегічного партнерства, так і залишаються. Зараз усе-таки багато залежить від того, як себе буде поводити адміністрація США безпосередньо щодо Росії та Європи. І, звичайно, дуже важливо, щоб Україна мала співпрацю в оборонній сфері, зокрема отриманні систем летального озброєння, аби мати можливість ще дієвіше захищатись».

Сергій Таран, політолог:

«За ці два роки у міжнародній політиці у нас були провали і ляпи, у результаті яких після двох років влади Зеленського ми ледь не опинились без жодної допомоги. І вже лише за останні два місяці, за ініціативою Заходу, у Зеленського розпочались контакти через накопичення російських військ на нашому кордоні. До того таких контактів не відбувалось.

Зовнішня політика України – це щоденні контакти і зрозуміла стратегія. За ці два роки не було чіткої і зрозумілої стратегії. Лише в останні два місяці з’явилася надія, що вона з’явиться і буде не новою, а такою самою, як була у часи попередників. Адже за два місяці риторика Зеленського змінилася на 180 градусів.

На початку своєї каденції він говорив, що «в очах Путіна побачив мир», що «Україна має йти в НАТО лише через референдум». Ці речі були насправді сказані через виборчу кампанію. А зараз у нього змінилась риторика. Тому виникає питання, на яке нема відповіді: а як зміниться знову його риторика через пів року, рік? Може, вона знову зміниться на протилежне? Тому оця невизначеність якраз і є проблемою. Бо у міжнародних відносинах найгірше, що можна чекати від країни – коли країна непрогнозована. Тоді з такою країною ніхто не хоче мати справу, адже ніхто не знає, чим це закінчиться.

Стосовно стосунків зі США, то в часи Трампа вони були стабільно незрозумілими. Це можна було пояснити тим, що Трамп не особливо цікавився Україною. Та питання зовнішньої політики стали для Зеленського розмінною картою у внутрішньополітичній боротьбі. Я нагадаю, що проти Байдена, нинішнього президента США, в Україні була порушена кримінальна справа.

Через ту ситуацію США не можуть надто прихильно ставитись до Зеленського. Але через те, що США прихильно ставляться до України і розуміють, що це дуже важлива зона російської експансії, яку треба зупинити, то стосунки останнім часом покращилися. Хоч це все відбувається лише останні два місяці і не з ініціативи Зеленського. Також незрозуміло, що з цього буде через місяць-два. Залишається сподіватись, що політика буде прогнозована і виразно прозахідна.

Для цього Зеленському треба визначити чіткий критерій, чого Україна може досягти. Зараз важливо окремі фрази (іноді дуже правильні) підсилити конкретними діями – щоби було зрозуміло, чи влада цим реально займається. Саме оця виразна стратегія – найбільший виклик, який зараз є перед Зеленським для того, щоби дати впевненість у євроатлантичній перспективі, як в Україні, так і за кордоном. Продемонструвати, що Україна серйозно до цього ставиться.

Стосовно оборонної сфери, армії, то їм на словах починають приділяти посилену увагу. Але мені здається, що оборонне замовлення досі ще не оформлене, а це проблема. Щодо армії, то на початку своєї каденції Зеленський говорив про те, що можна домовлятися з Росією: «Ані сядут здєсь, ми сядєм здєсь і гдєта пасєрєдінє дагаварімся». Ставка на перемовини – дуже поганий стимул для армії. Путіна найбільше заохочує до подальшої  агресії готовність до компромісів, бо він це сприймає як слабкість. Політично армії під час управління Зеленського приділяється менше уваги. Але я  сподіваюсь, що ця криза, яка зараз сталась із скупченням російських військ, змінить думку всередині влади і зокрема думку президента. І він почне розуміти, що запорука миру – це не перемовини, а розвиток і зміцнення української армії. Це і є головною гарантією миру в Україні».

Ольга Стефанишина, народна депутатка та експертка в сфері захисту прав пацієнтів:

«Україна не справляється з пандемією коронавурусу. Лише за офіційною статистикою помирає до пів тисячі людей в піковий період. Не вистачає місць для госпіталізації. Антиковідні заходи наче застосовують, однак дуже швидко їх дискредитують. Зокрема можна сказати, що в Україні фактично нема вакцин. Кілька сотень тисяч доз вакцини – це мізер для 40-мільйонної країни.

Я покладаю всю відповідальність за ці провали на чинну владу. Зеленський відповідає за всі процеси, він взяв всю повноту влади у цій країні – відповідає за монобільшість. За Тищенка, який сьогодні повністю знехтував всіма карантинними заходами також. Хоч, ймовірно, йому нічого за це не буде.

Зеленський несе відповідальність за бездіяльного міністра охорони здоров’я. Адже ми знаємо, хто призначає людей на ключові посади – це Офіс Президента і президент особисто. Чому він вже рік тримає на посаді міністра, який ні на що не здатен? Очевидно, що Степанов – це міністр, який провалює всі процеси і саме він винен в тому, що в нас нема вакцин, оскільки він ключовий міністр. Але остаточно за все, звичайно, відповідає Зеленський. І всі провали Степанова і «слуг народу» – це провали Зеленського.

Влада почала домовлятись про поставку вакцин у грудні, в той час коли інші країни світу робили це з літа. Всі європейські країни вже провакциновані на велику кількість відсотків.

Ми вже більше ніж пів року збираємо підписи за відставку Степанова і маємо їх вже 120. Те, що Зеленський толерує таких недолугих людей – це на його відповідальності. Гадаю, Україна не впоралась з тими викликами, які приніс нам ковід.

Зараз вже слід задуматись про те, що буде восени, бо на літо хвиля ковіду буду спадати. Але восени вона ж повернеться знову. Тому нам за літо потрібно провакцинувати величезну кількість людей, щоб осінь не була такою важкою, як ця весна. Але якщо залишать цього міністра і він далі буде бездіяти на своїй посаді, то ми будемо надалі страждати, люди будуть помирати, і виходить якесь замкнене коло.

Сьогодні владою, яка сама їх вводить, дискредитовані карантинні заходи. Тому люди їх не дотримуються так суворо, бо розуміють, що «закони неписані».

Якщо підсумувати, то в країні або зупинені, або провалені всі реформи. Медична реформа – це повний популізм, непрофесіоналізм і нерозуміння ситуації, яке впливає на реалізацію медичної реформи. Начебто і реалізується, але всупереч, а не завдяки. Нема підтримки влади».

Євген Савісько, релігієзнавець, культоролог:

«Складається непереборне враження, що в Україні культура і нинішня влада існують в паралельних світах, котрі жодним чином не перетинаються. Ніякої реальної підтримки культури немає. Є банальна балаканина і мантри на кшталт «трохи потерпіть – завтра буде краще, ніж учора». Особливо яскраво це проявилося під час пандемії. Генделикам і «епіцентрам» працювати можна як заманеться, а театрам, кінотеатрам, бібліотекам, музеям – зась. Фінансування іде за залишковим принципом. А без фінансів неможливо зробити якісний конкурентоспроможний культурний продукт. Телебачення заполонили турецькі і корейські серіали, а також вітчизняні, котрі нерідко нагадують суміш «Дикої Рози» і «Санта-Барбари» з елементами місцевих реалій. Здобутки в культурі є, але це винятково заслуга самих митців, їх симпатиків та спонсорів.

Релігія. Ця сфера, схоже, цікавить нинішнього президента ще менше, ніж культура. Жодної роботи з розвитку і зміцнення міжконфесійного діалогу не ведеться, не кажучи вже про дієву підтримку проукраїнської Церкви. І це на фоні того, що РФ намагається використовувати структури УПЦ МП як засіб впливу на Україну. А участь в офіційній делегації до Вселенського патріарха депутата Верховної Ради, котрий примудрився «знімати» повію просто під час сесії парламенту, виглядає як абсолютна зневага до віруючих.

Міжнаціональні відносини. На фоні дедалі більшої активізації антиукраїнських радикалів у Польщі, Угорщині, Румунії (не кажучи вже про РФ), нинішня українська влада нічого не робить, аби розпочати системний міжетнічний діалог в Україні. Або ж свідомо не бажає цього робити».

Тетяна ЯВОРСЬКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.