Яким був Роман Шухевич: до 114-річчя з дня народження головнокомандувача УПА

У березні минув 71 рік з дня, коли агенти радянського МДБ убили українського політичного та державного діяча, головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича.

Шухевич був незламним борцем за незалежність України під час німецького та радянського поневолення, тому ІА Дивись.info пропонує дізнатись про нього трохи більше.

Нині, 30 червня, виповнюється 114 років з дня народження Романа. Він народився 1907 року у Львові, в селі Білогорща. Сім’я мешкала на теперішній вулиці Довбуша: тут, у наріжній кам’яниці під №2 на початку ХХ століття було помешкання судді Зенона Осипа Шухевича.

Рід Шухевичів впродовж XIX століття сприяв українському національному відродженню. Його прадід, священник Йосип Шухевич, перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Іван Франко написав передмову до посмертного видання його творів. Дід, професор Володимир Шухевич, був активним учасником товариства «Просвіта» і дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка. Він був автором дослідження «Гуцульщина», найґрунтовнішої праці про гуцулів у п’яти томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі.

Батько Романа, Осип Шухевич, суддя, під час проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став політичним комісаром у Кам’янці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині, за що після поразки визвольних змагань його покарали польські окупанти, відправивши у львівську тюрму «Бриґідки». Мати Євгенія – донька-одиначка отця Єтоцького, пароха в селі Оглядів на Радехівщині. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України (батька – в Кемеровську область Росії, матір – у Казахстан), де вони невдовзі померли.

Дитинство Романа минуло у Краківці, неподалік Львова, а коли хлопчикові було сім років, родина переїхала до Кам’янки-Бузької. Після закінчення початкової школи 10-річний хлопчик переїхав до Львова, навчатись у філії Академічної гімназії. Тим часом з утворенням ЗУНР (1 листопада 1918 року) батько Романа працював повітовим комісаром ЗУНР, а його дядько по татовій лінії увійшов до лав вояків УГА.

Якось під час різдвяних канікул у селі 15-річний Роман урятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легенів.

Родина прищеплювала хлопцю почуття любові до власної держави, дух патріотизму. Цьому й посприяв полковник Євген Коновалець, який винаймав у Шухевичів кімнату і спілкувався із підлітком, зміцнюючи в Романа розуміння про військово-патріотичні традиції.

Шухевич був здібним учнем, паралельно він займався музикою та співом, а в 23 роки навіть вступив до музучилища інституту імені Лисенка, ставши студентом заочного курсу по класу фортепіано: він обожнював Шопена та Ґріґа. Разом із братом Юрієм Роман грав на фортепіано у Львівській опері, а родич — співав під його акомпанемент.

У юнацтві Роман Шухевич грав у волейбол, баскетбол і футбол, займався бігом, плаванням, лижним і планерним спортом (польоти на планерах).

Читайте також: Іван Боберський – перший вчитель фізкультури на Галичині

Загалом хлопець був пластуном, а у студентські роки належав до спортивних товариств.

Повнолітнім Роман випускається із гімназії та вступає вільним слухачем до Львівської політехніки на спеціальність «Будівельна архітектура», адже після складання іспитів його не прийняли до вузу з політичних причин. У той же час він стає членом новоствореної військової революційно-політичної формації УВО, звідки й бере початок його громадсько-політичне життя.

Перший рік після закінчення гімназії хлопець провчився у польському Данцигу, а з нового навчального семестру, у вересні 1926-го, 19-річний Шухевич вступає до політехніки на дорожньо-мостовий відділ.

Крайова Команда УВО доручила йому виконати замах на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва. У жовтні студент першого курсу Шухевич разом із Богданом Підгайним виконав поставлене завдання: постріл здійснив Богдан Підгайний, у Романа Шухевича револьвер дав осічку. Доручення виконати атентат для молодого члена організації не було взагалі типовим для УВО, в складі якої переважали колишні українські вояки. Але, як згадував Підгайний, до цієї справи були покликані добровольці і «Роман зголосився одним з перших».

У 21 рік Роман вступив до лав польської армії. Спершу юнака зарахували до артилерійської частини у Володимир-Волинському, потім — до підстаршинської школи, так званої «підхорунжівки», яку успішно закінчив. Через донос до поліції про приналежність Романа Шухевича до таємної української організації був позбавлений права однорічної служби у війську і скерований простим вояком до однієї з гарматних частин. Військову службу продовжив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині. Так, військова служба Шухевича протривала близько року.

Через рік після створення Організації Українських Націоналістів Шухевича, що взяв псевдонім «Дзвін», призначили бойовим референтом Крайової Екзекутиви, себто виконавчого проводу. У свої 23 Роман очолював масові акції непокори, що проходили по всій Галичині. Шухевич став тим вогником, який запалював у людях прагнення до боротьби.

Упродовж цього часу молодик організував низку заходів проти антиукраїнської політики польської влади. Йдеться про напади на польських держслужбовців, захоплення установ тощо. Атентанти здійснювались на комісара поліції Чеховського за знущання над українськими політв’язнями та катування їх під час допитів, радянського консула у Львові як відповіді і на знак протесту проти штучного Голодомору в Україні 1932-1933 року, влаштованого більшовиками, міністра внутрішніх справ Перацького, організатора варварської пацифікації — масового нищення українських культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського населення.

Шухевич разом із побратимами, до яких, зокрема, належав Степан Бандера, сформував тактику так званої «перманентної революції», за якою український народ в умовах жорстокої окупації зможе здобути собі свободу лише шляхом силового натиску на ворога. Тому ОУН взяла на себе підготовку суспільства до всенародного повстання, пропагуючи ідею революції та безкомпромісної боротьби.

27-річного Шухевича заслали до концтабору у Білорусі за звинувачення у вбивстві Перацького — міністра внутрішніх справ, без достатніх доказів вини. У таборі Шухевич працював із кочегарами, які взимку носили вугілля та розпалювали печі. Але й тут він пробув пів року й очолив націоналістичну організацію самооборони.

На Варшавському процесі над ОУН (у листопаді-січні 1935-1936 роках) Роман Шухевич виступав у ролі свідка, відстоючи право говорити рідною мовою. За таку поведінку головуючий суддя оштрафував усіх свідків на 200 злотих, а за привітання «Слава Україні!» наказував покинути залу суду та карав однією добою ув’язнення. Водночас на запитання свого адвоката, що спонукало його до вступу в ОУН, він відповів: «Це був наказ мого серця».

Галицький бізнесмен

Після звільнення молода родина Шухевича — дружина Наталка, з якою він побрався 1930-го та син Юрій — мешкали на вулиці Карпинця у Львові, втім, родина опинилась у скруті через те, що Роман не міг влаштуватись на роботу знову ж таки через політичну діяльність.

Рідня і свояки Романа Шухевича. Стоять (зліва направо): Тарас Шухевич, Осип-Зиновій Шухевич — батько Романа, Володимир Старосольський, Уляна Старосольська, Одарка Старосольська, Ірина Шухевич, Володимир Шухевич, Теодор Рожанковський. Сидять (зліва направо): Осипа Рожанковська, Ольга Шухевич, мати Романа — Євгенія Шухевич з братиком Юрком Шухевичем, бабуня Романа — Герміна Шухевич з Ігорем Старосольським, дід Романа — сеньйор Володимир Шухевич, Ірина Рожанковська з синами Степаном та Ярославом. Перший ряд (сидять): Юрій Старосольський, Роман Шухевич, Володимир Рожанковський.

Розуміючи це, 30-річний чоловік започатковує першу на Галичині рекламу фірму «Фама». Вона мала виконувати подвійне завдання: бути легальним прикриттям інформаційної діяльності ОУН та створювати для неї легальну фінансово-економічну базу.

Обираючи назву для фірми, Шухевич хотів, щоби вона була зрозумілою для всіх, тому якнайкраще підійшло латинське слово «фама». У перекладі на українську це означає розголос, чутка, шепіт. Фірма почала свою діяльність у березні 1937 року без великого стартового капіталу і без спонсорів. Тут яскраво проявився творчий та організаторський талант Романа Шухевича.

Успіху справи сприяли його знайомства з підприємцями, а також вміння переконувати людей та захоплювати їх своїми ідеями. Протягом дуже короткого часу були організовані й успішно працювали декілька відділів: оголошень у пресі, кінореклами, друкування рекламних буклетів, виготовлення фірмових вивісок і рекламних щитів, рекламного оформлення вітрин, організації рекламних виставок і ярмарків та навіть виготовлення мінеральної води. З часом клієнтів ставало дедалі більше, а деякі навіть не перевіряли ілюстрації до реклами їхнього товару перед публікацією у газетах – настільки довіряли «Фамі».

У газеті було відведено місце навіть еротичним оголошенням. Перша намальована в оголошенні дівчина, яка відкрила коліно, викликала хвилю обурення через непристойність. Але Шухевич і Чайківський бачили, що це було добре для реклами, тож не надто реагували на критику.

«Фама» створювала представництва у різних повітах Галичини і Волині, де Шухевич мав багато знайомих з ОУН, які потребували роботи. Тож у бюро працювало багато політичних в’язнів, які не могли знайти роботу в державних установах. Роман був дуже захоплений створенням цієї колосальної ОУНівської сітки. Розбудовуючи свою інформаційну базу, «Фама» також виходила у громадське життя.

Він поїхав до Карпатської України (на той час автономна республіка у складі Чехо-Словаччини, розташована на Закарпатті). Там Шухевич брав участь у створенні збройних сил – Карпатської Січі. У цей час «Фома», побудована на членах ОУН, розвивалася практично самостійно. Так тривало аж до приходу більшовиків 1939 року.

Восени 1939 року Роман Шухевич разом із родиною переїхав до Кракова. Він виконував функції референта зв’язку у Проводі Українських Націоналістів (ПУН) на чолі з полковником Андрієм Мельником, зокрема організовував нелегальні переходи кур’єрів в Україну через німецько-радянський кордон, приймав звіти від членів ОУН та кур’єрів, які прибували з України.

У результаті спроби групи осіб на чолі з Яри, Лебедем і Бандерою поставити під сумнів легітимність Провідника ОУН Андрія Мельника, стався розкол між націоналістами: на ОУН — під керівництвом Мельника і невелику групу під проводом крайового провідника Степана Бандери. Остаточно цей поділ був оформлений на самопроголошеній «конференції ОУН» у лютому 1940 року в Кракові, на якій було створено Революційний Провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на Західноокраїнних українських землях

Під керівництвом Шухевича із деяких членів ОУН, які приходили із УРСР, була створена організаційна мережа, яка стала базою для підготовки підпілля в Україні. Особливу увагу Крайовий Провідник приділяв військовим вишколам членів ОУН. У Військовому штабі ОУН він керував підготовкою і навчанням провідних військових кадрів, які мали стати командирами майбутнього українського війська.

Фатальний день головнокомандувача УПА

Шухевич вів активну боротьбу у підпілля упродовж семи років, проте 1844 року на нього відкрили оперативну справу, а майже тисяча спецпризначенців уже шукали членів УПА та ОУН.

1950 року, коли через оперативні заходи не вдалося його ліквідувати в бою, було прийнято рішення завербувати колишніх зв’язкових членів ОУН та УПА і через них безпосередньо вийти на Романа Шукевича. Була така колишня підпільниця Поліна, яка, прагнучи врятувати свого брата і родину, вказала на Дар’ю Гусяк, зв’язкову Романа Шухевича. Дарку було заарештовано і відправлено в тюрму на Лонцького. Там її страшно катували, але навіть під тортурами вона не дала жодних свідчень про Шухевича.

Читайте також: Дарія Гусяк – зв’язкова Романа Шухевича, яка чверть століття провела у таборах

Оперативники взялися до так званої «бочки». Вони підсадили до камери Гусяк агентку Розу (А. Фроляк) під виглядом підпільниці. Та, ніби після «тортур і катувань», увійшла в довіру до Гусяк і коли виходила з тюрми, погодилася передати записку рідним Дар’ї. Таким чином фактично стало відомо про місце перебування Шухевича.

О восьмій годині ранку до будинку, де переховувався Шухевич, прийшли оперативники найвищого рангу. Шухевич розумів, що це його останній бій і живим йому даватися не можна. Він почав відстрілюватися, при цьому вбив майора Ревенка. Роман Шухевич, отримавши від оперативників чергу з автомата, вистрелив собі у скроню, адже живим не міг їм здатися.

Підготувала Мар’яна КОВАЛЕНКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.