У львівській каналізації відшукали місце, де в час Другої світової переховувались євреї

Це місце у міській каналізації пропонують ознакувати та відкрити.

Відомий львівський дигер Андрій Риштун та двоє істориків відшукали у міській каналізації місце, у якому більше року переховувались євреї у часи німецької окупації.

Знайти сховок вдалось за детальними описами із книг Іґнація та Кристини Хігер. Це батько і донька, які пережили ці події. Вони вибрались зі своєї підземної криївки, в якій просиділи 14 місяців, у дворику на площі Соборній. Згодом усе описали у своїх книгах. Щоб віднайти це місце, дослідники працювали більше року. Тепер його пропонують ознакувати і відкрити для екскурсій.

Фото з explorer.lviv.ua

«Потрапити в це місце можливо двома шляхами. Через люк на літньому майданчику кафе навпроти церкви Андрія. Або як Євреї – з Полтви. Сюди веде хід від пам’ятника Міцкевичу по вулиці Валовій та Сербській. Останні двісті метрів треба повзти навкарачки по каналізаційній трубі. Шлях, розташування та конфігурація сховку повністю відповідають спогадам Іґнаци Хіґера», – пише дігер Андрій Риштун на своїй сторінці у Фейсбук.

Учора, 8 вересня, він на своїй сторінці у Фейсбук розповів про те, як відбувались пошуки. Працювали вони разом із істориками Гандзею Тичкою та Олександром Івановим. Досліджували впродовж кількох років. Вперше на сховок, що під площею Соборною, натрапили ще у 2019 році, зголом повернулись і лиш тепер вирішили розповісти про це. 

Цим дослідникам вдалось віднайти прихисток із найвідомішої історії про порятунок євреїв у Львові. Коли німці прийшли у Львів – 70 євреїв спустились у каналізацію, але вийшли звідти лише одинадцятеро. Вони пробули там більше, ніж рік. Місце для сховку їм показали працівники міських каналізаційних мереж – поляки Леопольд Соха, Стефан Врублевський і українець Юрій Ковалів. Вони носили їм їжу та необхідні речі.

«Підземелля ці невеликі, на одну-дві сім’ї. Стояти в повний ріст не вийде, потрібно згинатися. Ну але як ще їм було вижити?! Їжу та необхідні речі приносили ззовні працівники каналізації. Спочатку за гроші, а потім зі співчуття. Так тривало довгих півтора роки. Коли прийшла радянська влада, знесилені євреї вибралися на сонячне світло і описали свої пригоди в книжці», – каже Андрій Риштун.

Фото з explorer.lviv.ua

У коментарі Тvoemisto.tv Андрій Риштун каже, що це місце варто ознакувати.

«Про це місце ми знали, що воно десь є, але на нього просто так не натрапиш. Щоб туди потрапити, треба йти по дуже незручних ходах, це – лабіринт. Навіть коли прийшли, то сховок був замурований. Ми через щілину побачили, що там є прохід, кладку розібрали і побачили речі, артефакти – ліхтарики, пляшки. Я запропонував встановити пам’ятний люк на цьому місці. Також місце можна відкрити для відвідування. Туди складно потрапити з Полтви, але коли ми туди потрапили, з’ясувалось, що там зараз є сучасний люк, який виходить назовні», – розповідає він.

Одним із перших предметів, які потрапили на очі дослідникам у колишній єврейській криївці, була пляшка з-під львівського пива. Фото з explorer.lviv.ua

Пляшка без маркування Фото з explorer.lviv.ua

Баранчик (ягня, агнець) є пасхальним атрибутом як для юдеїв, так і для християн. Фото з explorer.lviv.ua

Історик, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету імені Івана Франка та автор книги «Тіні єврейського міста. Путівник Львовом» Андрій Козицький у коментарі Тvoemisto.tv розповів, що вижити в каналізації вдалось далеко не всім євреям, які ховались там, коли стало зрозуміло, що нацисти збираються знищити їх. У каналізації, каже він, знаходили тіла загиблих. Річка Полтва, яка в той час виходила на поверхню на Замарстинові, виносила їх.

«Це унікальна річ, такого рівня знахідки місць, де ховалися євреї, останніми роками не знаходили. Ще на початку 2000-х років в одному з містечок у Польщі знайшли місце, де ховались євреї у годинниковому механізмі у Ратуші. Також у той час знайшли сховок у Жовкві, під одним з будинків. Але ця знахідка матиме міжнародний резонанс», – каже він.

Він додає, що такі місця – це місця пам’яті. І також певен, що цей прихисток варто позначити і відкрити для відвідування.

Вікторія Савіцька

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.