22 вересня 1939 року розпочалась радянська окупація Львова

Червона армія увійшла до Львова до полудня 22 вересня після тривалих переговорів про капітуляцію польського гарнізону. На цьому “визвольний похід” радянських військ на захід фактично закінчився — 28 вересня між Німеччиною і СРСР був підписаний договір про новий кордон. Причому переможці дивували місцевих жителів своєю бідністю, неосвіченістю і ненаситним бажанням скупити весь асортимент львівських магазинів.

Як інформує “Ukrainian People Magazine”, радянська окупація міста розпочалась 22 вересня 1939 р., коли східна група військ під командуванням Філіпа Голікова увійшла до Львова. Польські офіцери та солдати були роззброєні та заарештовані. Більшість солдатів відпущено, а офіцерів вивезено залізницею у Старобільськ, де пізніше було розстріляно.

Відтак, у Львові розпочалась радянізація та українізація. Всі написи на трамваях, зупинках, магазинах були написані українською мовою. Поступово перейменували вулиці у місті.

Від перших днів радянської влади у Львові встановлено радянську символіку, бюсти та пам’ятники Сталіну та Леніну. Українську мову впровадили до адміністрації і шкіл. З навчальних закладів почали звільняти поляків та приймати українців. Університет Яна Казиміра перейменовано на університет ім. Івана Франка.

Війська НКВД по захопленню міста, розпочали арешти військових та політичних діячів. Відбулись акції по виселенню частини мешканців Львова до Сибіру.

Від 1940 р. активізувались арешти членів ОУН. У Львові під час радянської окупації у в’язницях перебувало в три рази більше людей від ліміту всіх місць (до 5 000 осіб).

Мешканців Львова вразив низький рівень освіти та культури у радянських людей, не тільки у простих солдатів та урядовців, але й у вищого командного складу. Так новоприбульці майже не використовували хусточки для носу, не поступались жінкам місцями в трамваї, не пропускати в дверях жінок, у приміщенні могли перебувати в шапках.

Офіцери та солдати часто уживали слова “давай”, а свої розмови розпочинали від вигуку “ха”. Антипатія до радянських військових була настільки сильною, що навіть обличчя здавались неінтелігентними, “наче з брили витесаними”.

Радянське цивільне населення, яке прихало слідом за військовими, мало зовсім іншу манеру одягатися, яка різко відрізнялась від польської своєю убогістю та сірістю. Більшість приїжджих швидко намагалась “підправити” собі одяг і на початку скупала “дешевий”, за радянським мірками, одяг та тканини.

У 20-х числах вересня 1939 року у Львові вийшов останній випуск газети “Діло”. Така ж доля чекала і польські газети — “Газету Львовську”, “Курєр Львовські” та інші. У січні 1940-го змушено до саморозпуску Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка. У всіх адміністративних та освітніх інституціях місцеві кадри переважно замінили “приїжджими”.

Найстрашнішим елементом “радянізації” був маховик репресій, який “совєти” запустили майже відразу після своєї появи — уже у вересні 1939 року рахунок заарештованих пішов на тисячі. Хрестоматійними стали підрахунки історика Яна Томаша Гросса, який виявив, що за 1939–1941 роки “совєти” знищили невинних людей в чотири рази більше за нацистів — на удвічі меншій території.

При підході німців до Львова підрозділи НКВС “нашвидкоруч” замордували заарештованих у тюрмах. За тиждень було розстріляно до 3500 осіб. В більшості це були українці і поляки.

Останні частини радянської армії вийшли з міста 30 червня 1941 р., о 2:00 год, вночі. За декілька годин у Львові було вставлено німецьку владу. Впроваджено комендантську годину від 21-ї години до 7-ї ранку.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.