Тустань: про що розповідають магічні знаки на Урицьких скелях

Нинішнього року минуло пів століття з того часу, як Михайло Рожко почав дослідження літописної Тустані.

Одним з перших дослідників Тустані був учасник «Руської Трійці» Іван Вагилевич. Свої враження він виклав у статті «Берда в Уричі». Згодом свій вагомий внесок у дослідження міста-фортеці зробили Антін Бєльовський, Антін Петрушевич, Корнило Устиянович та інші.

Перші археологічні розкопки на Тустані провів Роман Багрій 1973 року

Після Другої світової війни інтерес до наскельної фортеці почав відновлюватися у 50-60-их роках. Серед дослідників – Павло Раппопорт, Олексій Ратич. Перші археологічні розкопки на Тустані провів Роман Багрій 1973 року, під час яких знайшли бронзову булаву, а згодом бронзовий складний хрест, у якому носили мощі святих.

Для Михайла Рожка дослідження фортеці стало справою усього його життя. Він вивчав архітектуру, археологію, етнологію, історію та інші дисципліни, необхідні для опрацювання спеціальної методики досліджень наскельної забудови. Загалом обміри фортеці тривали сім років. За цей час було зафіксовано понад чотири тисячі пазів, врубів, лунок, у яких кріпилися до каменю дерев’яні фортифікаційні конструкції.

Вчений став визнаним спеціалістом з наскельної забудови періоду Середньовіччя. 1996 року вийшла його монографія «Тустань – давньоруська наскельна фортеця».

У складі експедиції Михайла Рожка у 80-их роках працював і відомий археолог, доктор історичних наук Микола Бандрівський. Саме йому вдалося виявити в Уричі наскельні малюнки – петрогліфи.

«І ось, експедиційного сезон 1981 року, коли провадилися розкопки в Уричі, після розчистки однієї зі скель на ній чітко проступили обриси якихось малюнків. Оскільки зверху скеля з малюнками була перекрита незайманим шаром давньоруського часу, то думки про їхнє пізнє походження відразу ж відпали», – пише Микола Бандрівський у своїй книзі «Сварожі лики».

При першому обстеження вдалося виявити контури п’яти сокир, двох хрестів і свастики-чотириноги. Найімовірніше, тустанські давньоруські сокири з’явилися у домонгольський період, у XII – на початку XIII. Натомість хрести, на думку дослідника, були вигравіювані пізніше поверх зображення сокир, щоб перекрити поганські знаки. І це свідчить про те, що до віддаленою фортеці добиралися християнські місіонери у ті часи, коли тут ще продовжували поклонятися давньослов’янському богу Перунові або поряд з християнством залишалися первісні вірування.

Утім, як свідчать дослідження, поселення на території урицького скельного комплексу були ще задовго до появи тут легендарної фортеці. Дуже ймовірно, що у Х-VIII століттях до нашої ери ця місцевість виконувала роль поганського святилища. Про це свідчать виявлені тут Миколою Бандрівським наскельні малюнки – петрогліфи. Зокрема йдеться про так звані солярні знаки – символічні зображення сонця.

«У свідомості сучасників Урич насамперед асоціюється з Тустанню, Давньою Руссю тощо. Але там є пласти інших, раніших, періодів, зокрема періоду початку доби раннього заліза. Поруч там знаходиться село Сопіт, де на початку 70-их Ларисою Крушельницькою був досліджений великий тілопальний могильник з кремаціями. Там виявили понад 100 урн з тілопальними похованнями, з бронзовими прикрасами тощо. Вже тоді на урицьких скелях викликали зацікавлення солярні знаки, які помилково називали сонячними дисками. Хто вибивав їх, було невідомо. Я почав їх досліджувати, будучи у складі експедиції Михайла Рожка. І моя перша стаття про наскельні зображення (петрогліфи) вийшла у 1984 році», – розповідає Микола Бандрівський.

Рисунок виявлених на урицьких скелях петрогліфів.

До того часу в Україні були відомі лише петрогліфи Кам’яної Могили, знайдені в степах поблизу Мелітополя. Щодо Карпат, то вважалося, що петрогліфів там не могло бути, адже місцевість через важко доступність була незаселеною.

«Петрогліфи такого самого плану, як в Уричі, були відкриті на півночі Балканського півострова, на території сучасної Болгарії, а також у східноальпійському регіоні, у верхньому Подунав’ї,  на скелях Валь-Камоніки в Італії», – пояснює археолог.

Микола Бандрівський фактично відкрив петрогліфи в Українських Карпатах. До того питання про скельне мистецтво ніхто навіть не ставив.

«Більше того, відомий російський дослідник Олександр Формозов у своїх книжках писав, що у Карпатах взагалі не може бути жодних наскельних зображень. Оскільки ця традиція, як він вважав, притаманна лише Казахстану, Уралу і Західній Європі», – веде далі науковець.

«У закутках печер та в глибині ущелин, під товстим шаром темно-зеленого моху виявлено зовсім інші рисунки: силуети людей і тварин, вершники на конях, «танцюючі» чоловічки з підняти вгору руками», – написано у книзі «Сварожі лики».

На Камені було виявлено приблизно 270 таких знаків, які можна розділити на п’ять типів: лунки, дисковидні, концентричні, вісімкоподібні та солярні.

«Урич – це одна з найдавніших пам’яток астрономічного типу. Тобто всі ті типи знаків – концентричні фігури, танцюючі чоловічки, спіралі, різні диски – згруповані на певних площинах скель і зоорієнтовані до певних ділянок горизонту. Від самого початку вони були пов’язані з переміщенням сонячного диску, місяця небосхилом і фіксували певні точки сходу на горизонті. Тобто ми маємо знати, що в Уричі, який вважають давньоруською пам’яткою, є значно давніша пам’ятка», – каже Микола Бандрівський.

У своїй статті «Свідчення про найдавніші астрономічні заняття на заході українського лісостепу» Микола Бандрівський пише: «Зображення кожного із згаданих скупчень солярних знаків стають виразно видимими близько опівдні, коли сонячні промені виділяють на темно-сірому скельному фоні рельєфні елементи знаків, які виступають. Завдяки боковому підсвітленню сонячними променями солярні знаки хвилин на 15-20 ніби «проявляються» на скалі. Можливо, ці зображення були орієнтовані так зумисне з тією метою, щоби з’являтися саме опівдні, коли сонце досягає свого зеніту, максимально підіймаючись над горизонтом. Цей момент міг бути найістотнішим у стародавньому солярному культі».

Під час дослідження солярних знаків Урича була використана схема Джона Гокінса, за допомогою якої вивчали астрономічні напрямки Стоунгенджа.

«Виявилося, що точка літнього сонцестояння припадає на природний розрив скель, де вибито зображення танцюючої фігурки «жерця», а точка зимового сонцестояння проходить уздовж осі IV-го сектора Каменя і впирається в антропоморфне зображення парсуни. Крім того, світило в час зимового сонцестояння сходить над однією із скель сусіднього масиву «Жолоб», де на одній з верхніх скельних платформ вибито чотири півметрові в діаметрі ямки», – йдеться у статті.

Проведені на сьогодні дослідження засвідчують, що Урицькі скелі зберігають у собі сліди двох пам’яток: скельного святилища та давньоруської фортеці, яка з’явилася дві тисячі років пізніше. Водночас Микола Бандрівський припускає, що на початку доби раннього заліза і про це, власне, свідчать віднайдені петрогліфи, Урич міг виконувати роль місця за спостереженням за небесними світилами .

Сьогодні ж ці скелі є один із найбільш улюблених місць відвідування серед туристів. Вони належать до історико-ландшафтного комплексу «Тустань» у складі природного національного парку «Сколівські Бескиди».

Оксана ДУДАР

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.