Художниця з Львівщини, яка проілюструвала кожну четверту дитячу книгу в Україні

Софія Караффа-Корбут — українська художниця-графік, яка все життя присвятила мистецтву. Вона проілюструвала близько шістдесяти творів українських письменників, які вийшли тиражем у понад шість мільйонів примірників, а це кожна четверта дитяча книжка, яка виходила на той час в Україні.

ІА Дивись.info розповідає не лише про митців чи інших видатних людей як про авторів чогось визначного та впізнаваного, а як про особистостей із цікавими життєвими історіями.

Сьогодні — про талановиту Софію Караффу-Корбут, яка жила своїм захопленням і перетворила його у справу всього життя, представницю руху шістдесятництва.

Похресниця найкращого видавця Галичини та соротниці Івана Франка

У серпні нинішнього року минуло 97 років із її дня народження. Софія народилася у Львові 1924 року. Її тато, Петро Караффа-Корбут був білорусом за національністю та належав до давнього шляхетського роду. Історики ствверджують, що його далекий предок, Павло Караффа з роду венеційських князів, у XIV столітті перейшов до Польщі на службу до короля Владислава Ягайла, а нащадки Павла оселились у Білорусі.

Цікаво, що самого Петра Караффу-Корбута задовго до народження доньки зарахували до дворянства рішенням Мінських дворянських зборів, затвердженим потім указом російського Сенату. 1910 року білоруський шляхтич емігрував за кордон, а його родину в Білорусі згодом репресувала радянська влада, націоналізувавши маєтки.

Мати, Марія Береза, через родину своєї матері була споріднена зі Свєнціцькими (Іларіон Свєнціцький — видатний український філолог, етнограф, музеєзнавець, громадсько-культурний діяч та доктор філологічних наук був її двоюрідним братом).

Подейкують, саме він познайомив батьків дівчинки, які закохались один в одного, та їхня історія кохання, чомусь, завершилась дуже швидко.

Мама майбутньої художниці була випускницею учительської семінарії, проте із роботою у школі в неї не склалося.

Історики, посилаючись на розповіді Марії Іларіонівни Свєнціцької стверджують, буцімто в той час юнка довго листувалась із батьком дівчинки Петром, а потім поїхала до нього до французького Сен-Кантена. Це містечко, у якому оселилось молоде подружжя, відоме ткацькими фабриками: на одній із них, напевно, працював «бюровим урядовцем» її чоловік. Важко сказати, чому Марія повернулась у Галичину, порвавши всі стосунки з чоловіком, а він емігрував до США.

Софійка народилася у Львові. Її похрестили у львівській церкві Петра і Павла, що на вулиці Личаківській. Її хрещеним батьком став земляк її матері — відомий видавець Іван Тиктор, а хрещеною мамою — соратниця Івана Франка Стефанія Мазур — мати Кирила Мазура, згодом відомого художника, який жив у Франції.

Графиня із Куткора

Дитячі роки дівчинка провела у селі Куткір у Буському районі (нині Золочівському) та у Львові. З боку діда Петра Берези краєзнавці виводять родовід із козацьких поселенців, що нібито оселилися в Куткорі після ліквідації Запорізької Січі.

Мала Софія виростала в колі інтелігенції, тоді, як на життя їй заробляла тітка Євгенія (мама так і не змогла влаштуватися на роботу у Львові і повернулася з дитиною в Куткір), із посиланням на книгу «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут» відомого шістдесятника Богдана Гориня пише «Збруч».

Саме тітка Ґена, як її називала Софійка, знову повезла дівчину до Львова, щоби та після початкової школи в селі продовжила навчання у першій українській приватній дівочій гімназії Сестер Василіянок — першій приватній дівочій гімназії на Галичині. Тоді дівчинці було дванадцять років і вона тільки-но закінчила початкову школу.

Родинне фото, зроблене в с. Куткір. Софія стоїть другою праворуч. Джерело: “Збруч”

Тут вона бере професійні уроки малювання у художниці-графіка Стефанії Ґебус. Чи вистачило б тітчиних заробітків на оплату навчання і проживання племінниці, якби такими, як Софія, – талановитими, але незаможними – дітьми, сиротами та напівсиротами, не піклувався засновник гімназії – Митрополит Андрей Шептицький. Владика самотужки приймав випускні іспити, що тоді звались матурою, у гімназисток, а відмінниці отримували можливість проводити з главою Церкви літні вакації.

Фото Богдана Гориня

Коли 1939 року навчальний заклад закрили, дівчинка-підліток поїхала до Стрия навчатись у середній школі, та на заваді стала Друга світова війна. Під час війни дівчина навчалася на відділі малярства технічної фахової школи. Пізніше – студії у Львівському художньо-промисловому училищі, нині відомому як Художній коледж імені Івана Труша. Згодом й у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва, який вона закінчила у 29 років.

Софія із приятелькою Мартою Токар (зліва) часів студентства. Фото: zaxid.net

Мавка, що «гралась» із кольором і образами

Після випуску Софія починає працювати у галузі станкової та книжкової графіки (переважно в техніці ліногравюри, себто вирізування малюнка на лінолеумі. Щодо техніки та художніх засобів подібна до гравіри по дереві).

1 з 2 Фото із виставки робіт Софії Караффи-Корбут. Липень, 2017 рік. З архіву редакції. Фото із виставки робіт Софії Караффи-Корбут. Липень, 2017 рік. З архіву редакції.

Художниця зробила чимало ілюстрацій до творів Тараса Шевченка.

«Найбільша кількість експонатів присвячена творчості Тараса Шевченка. Художниця віддала Кобзареві багато часу, серця і душі. Кобзар з її ілюстраціями, який вийшов у 1967 році став славною книгою на всю Україну» – зазначив Богдан Горинь на презентації першої посмертної виставки мисткині 2017 року.

Фото із виставки у львівському палаці мистецтв 2017 року. З архіву редакції.

Вона також є авторкою ілюстрацій до дитячих творів, таких як «Лис Микита» Івана Франка, ілюструвала книги Остапа Вишні. Андрія Малишка, Лесі Українки та інших.

Збірки дитячих віршів Лесі Українки, оформлені Софією Караффою-Корбут (1970, 1971, 1979). Джерело: “Збруч”

Софію Караффу-Корбут також вважають авторкою численних екслібрисів — книжкових знаків, художньо виконаних етикеток, на яких вказано, кому належить книга.

До казки Івана Франка. джерело: Збруч

Життя мисткині обірвалось на 73-му році життя: 29 листопада нинішнього року минає вже чверть сотні років, як художниці немає із нами. Софію Караффу-Корбут поховали на кладовищі у Куткорі.

2000 року на могилі поставили пам’ятник роботи скульптора Івана Микитюка. На чорному мармурі надмогильного пам’ятника зображено Мавку, що тягне руки до неба. З протилежної сторони викарбувано слова художниці: «Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго…».

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.