День Соборності: 103 роки тому на Софійській площі проголошено Акт Злуки

22 січня в Україні відзначають День Соборності. Цього дня 1919 року було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Лонгин Цегельський зачитав та передав грамоту Національної Ради «Про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.

Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

21 січня 1990 року патріотичні сили організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Основне русло суцільним ланцюгом починалося в Івано-Франківську від Центрального народного дому і тягнулося до Стрия, де приєднувалося незначне відгалуження з поодиноких учасників із закарпатського напрямку. Зі Стрия живий шерег прямував до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через Рівне, Житомир і до Софійської площі в Києві. За різними оцінками, участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців. Також цього дня акція на підтримку «Живого ланцюга» відбулась у Харкові.

ІА Дивись.info запитала у відомих українців, що для них означає День Соборності.

Ігор Юхновський, громадський діяч, доктор фізико-математичних наук, академік, народний депутат чотирьох скликань:

Фото Юрія Калагурки

«Питання соборності зараз дуже важливе, адже людям жити дедалі важче. Це проблема єдності в державі та нації. І це суттєва проблема. Вона пов’язана з багатьма чинниками. Зокрема щодо рівня освіти в державі. Соборності треба навчати дітей, починаючи з перших класів. Школа  має сприяти розвитку почуття патріотизму. Соборність має конкретні ознаки і ці ознаки треба вводити  у виховання, про них треба говорити. Зараз, коли ми маємо незалежну державу, все, пов’язане із збереженням і укріпленням цієї держави, за практичними речами, а попередні уявлення про соборність – це вже історія. Сьогодні соборність – це практичне будівництво держави».

Михайло Косів, дисидент, літератор, народний депутат України 5-ти скликань:

????????????????????????????????????????????????????????

«Я пам’ятаю, як цей день відзначали 1990 року. Ми тоді зібрали живий ланцюг «Українська хвиля» – від Івано-Франківська до Києва. Мені тоді судилося стояти між Івано-Франківськом, позаяк родом звідти, і Львовом. Ввечері у театрі ім. Заньковецької був урочистий вечір. Тоді не лише зала і фойє, але й уся площа були заповнені людьми. Мені було доручено виголосити вступну промову. Я багато виступав на велелюдних мітингах і не потребував написаного тексту. Але тоді я написав промову і зачитав її з паперу, бо хотів, щоби це стало документом. Заголовок цього виступу звучав так – «Воскресають лише там, де є могили». Це була дуже важка для мене промова, бо мені доводилося говорити про мільйони жертв, українців, яких знищували тільки тому, що вони хотіли мати свою незалежну державу, і щоб та держава була соборною «від Сяну по Кавказ». Ця тема зачепила мене так, що через кілька років я видав книжку під назвою «Воскресають лише там, де є могили», присвячену УСС, воїнам УГА, УПА, моїм побратимам політв’язням, дисидентам-шістдесятникам, які боролися за відновлення незалежної, соборної держави. Так що ця подія була для мене чимось дуже особистісним, бо родина мого батька брала участь у визвольній боротьбі. Тому робота над цією книжкою для мене була дуже важкою, я досі відчуваю біль тих втрат, які ми, як нація, понесли за нашу державу. Зараз, коли у ЗМІ поширюється багато негативу, не потрібно забувати найголовніше – те, чим жили попередні покоління. «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї». І гинули тисячі, віддавали своє життя, йшли на каторги. Про це маємо сьогодні пам’ятати».

Ярослав Кендзьор, дисидент, народний депутат України 6-ти скликань, журналіст, громадський діяч:

«Це велике свято і велика подія в нашій історії. Я пригадую в ці дні «живий ланцюг» 1990 року. Перед цим ми побували на акції «Балтійський шлях» — де близько двох мільйонів громадян балтійських республік, тримаючись за руки, утворили між Таллінном, Ригою та Вільнюсом «живий ланцюг». Ми вирішили провести таку акцію в Україні, напередодні Дня Соборності, 21 січня, об’єднавши Київ і Львів. Пригадую, як гарячі дискусії панували тоді на засіданні оргкомітету. Багато було скептиків, які вважали, що вивести мільйон людей на трасу між Львовом та Києвом буде не під силу новоствореному Народному Руху України та іншим українським організаціям. Була пророблена дуже велика робота з розподілу територій між активістами з різних областей. У Львові того дня мене вразило те, що практично на кожному балконі майорів синьо-жовтий прапор. Також я зустрів на вулицях великі групи вірменської та польської громад Львова. Весь центр міста був заповнений людьми. Цікаво, що люди, які мешкали далі від траси, робили свої окремі, імпровізовані «ланцюги». Щось схоже спостерігалося на сході, на шляху від Києва до Харкова, де активісти виходили на дорогу і демонстрували свою солідарність з основною акцією, символізуючи соборність української держави. Коли акція вже розпочалася і люди взялися за руки, ми з В’ячеславом Чорноволом пройшли вулицями міста, на початку вулиці Личаківської сіли у машину і поїхали на виїзд з міста. Усюди ми бачили величезну кількість людей, які не уміщалися на тротуарах. Одночасно у Києві, на Софійській площі, розпочалося віче, яке вів Дмитро Павличко. Напередодні ми відрядили до Києва символічну «делегацію ЗУНР» у складі актора Святослава Максимчука та поета і барда Віктора Морозова. У Києві вони були у формі УСС, і там Святослав Максимчук зачитав звернення галичан про бажання возз’єднатися з великою Україною».

Володимир В’ятрович, історик, письменник, народний депутат, колишній голова УІНП:

«Соборність – це прагнення українців жити разом. Прагнення, яке вони реалізували самі.  Показали, що навіть у дуже складний період вони здатні об’єднатись  і здатні творити єдину державу. Це сталось 1919 року, і це  цілком заперечує байки про те, що Україну об’єднував Ленін чи Сталін. Нашу державу об’єднали українці!»

Любов Янків-Вітковська, вчена-астрофізик, голова Львівського астрономічного товариства:

«Саме слово «соборність» має дуже гарне визначення, і цей день у мене, власне, асоціюється із значенням цього слова. Не з’єднання, не сепарація, а об’єднання, і саме для українців це важливо, тому що багато сотень років наша нація була поневолена, під окупацією різних імперій, тому це свято є для мене дуже позитивним, підтверджує єдність нашої української нації, право на її існування в світі, право дотримуватися моральних засад, і свято, яке додає оптимізму, коли в усьому світі панує боротьба зла та добра і в контексті навіть наших різдвяних свят завжди перемагає добро, то свято Соборності нагадує для державників, для нації, що ми повинні пам’ятати, що наша нація існує для того, аби ми її розвивали та підтримували».

Галина Бордун, радниця голови ЛОДА:

«Про соборність мало  просто говорити, писати пости, хоча і це важливо. Треба все підсилювати власними діями щодня. Бо соборність – це єдність моральних, філософських , соціальних принципів, це те, що об’єднує, це те, що є таким надчутливим, надважливим і надпринциповим саме сьогодні , коли від принципової позиції кожного залежить наше спільне  завтра!»

Дмитро Донченко, головний спеціаліст Міністерства молоді та спорту України:

«Ми говоримо про соборність щороку 22 січня, та не говоримо про неї щодня, і це мене найбільше турбує. Будучи у Києві та інших українських містах, дуже приємно зустрічати однодумців, у яких таке саме бачення щодо цінності розбудови України, тих ідей, які предки плекали споконвіку. Соборність – це люди об’єднанні національною ідентичністю і які розуміють, навіщо вона, і все це, що відбувалось – руйнування мови, літератури, еліти – для чого це. Ті, хто розуміє та усвідомлює це до кінця, є об’єднанні та соборні.

Соборність  – це люди, які об’єднанні українською ідеологією, а не ті, що об’єднанні територіально. Це має набагато глибші корені, і коли зараз під час російсько-української війни спекулюють на тому, що «мы же один народ» – це не соборність, а риторика Росії, яка намагається придушити нашу державність.

Для мене однозначно соборність – це те, коли з будь-яких причин і обставин люди не тікають з України, а навіть якщо емігрують за океан, то не залишають наших традицій та цінностей, а продовжують їх плекати і шукають відповіді на запитання, що для них є Україна і як вони можуть допомогти своєму народові у майбутньому».

Володимир ГАЛЕЧИК, Мар’яна КОВАЛЕНКО, Анастасія БЕДРІЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.