Юлія Янчар: «Мрію, щоб усі здавали іспит на звання громадянина України»

Журналістка, піарниця Юлія Янчар, якій довелося із дитиною тікати від російських обстрілів на Київщині, про внутрішніх ворогів України та потребу позбавлення громадянства осіб, які не знають української історії, української мови та українських державних символів:

«Моя нова британська сім’я дуже хотіла зробити мені приємне і організували зустріч з іншими українцями, які приїхали за цією ж програмою Home for Ukraine. В оточенні британців я думала, що знайду віддушину із землячкою. Її також звати Юля. Перші 2 хвилини вона намагалась зі мною говорити українською, потім перейшла на російську. Хто мене знає – я завжди норм ставлюсь до російськомовних українців. Але вже за хвилину землячка видає фразу «ну єслі пасматрєть на Майдан – ето же пєрєварот! Я вам как юріст гаварю…» наша розмова закінчилась дуже швидко. Такого лайна я толерувати точно не буду! У нас курва ВІЙНА! Я правда думала, що зірвусь і плюну прямо в пику. Оглянувшись на вирівняні спини британців, я просто запила свою злість коктейлем. Дорогою додому я думала якби я таки це зробила – якби я пояснила своїй британській сім’ї, чому дві українки Юлі живуть у двох різних Українах?

Все своє життя ще змалку я не розуміла – чому по всьому світу люди у своїх країнах єдині і змалку вчать свою історію, пишаються своїми героями, знають на пам’ять усі історичні дати. Чому польські діти з початкової школи на пам’ять знають усі дати народжень своїх королів, американці возять своїх на поле битви під Геттісбургом, і знають все про кожного президента. А для українців є дві історії – з князями, гетьманами, козаками, великими поетами і письменниками і «нє всьо так адназначна».

Наша історія не заплутана зовсім. Якщо її вчити з українських підручників, а не з радянських, які просякнуті брехнею. Наша історія велика і кривава. І наш ворог незмінний вже кілька століть. Але немає гіршого ворога для українців «як українські гниди». Петлюра мав рацію – вони ще гірші ніж московські воші.

Я знаю, що війна закінчиться, що моя Україна переможе і я мрію, щоб в Україну повернулись українці зі своїми дітками. А ще я мрію, щоб усі хто «нє всьо так адназначна» здавали екзамен на звання громадянина України. Так зробила Латвія ще 20 років тому. Бо у них з радянських часів також асимілювалось багато москальні. Так ось, багато російськомовних латвійців навіть помирають, так і не отримавши громадянства країни, в якій прожили все життя, якщо не пройдуть процедуру натуралізації. Що це таке? Це коли складають іспит з латиської мови та історії країни, а також вчать на пам’ять гімн. А ще вони не мають права голосувати без цього екзамену і займати урядові посади. Скажіть круто?

Я думаю, це буде справедливо, коли таке «нє всьо так адназначьно» не буде мати звання громадянина України. Тільки так разом із зовнішнім вороги ми переможемо і внутрішнього. Який по факту і є нащадком зовнішнього. 

Своїй британській сім’ї я до пізньої ночі пояснювала, чому війна в Україні – це не питання останніх кількох років. А багатьох століть. І що з людьми в моїй країні робить російська пропаганда. Звідки беруться такі «Юлі».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.