Данило Мокрик: «Заперечення російських воєнних злочинів – продовження знущань над жертвами»

Журналіст-розслідувач Bihus.info Данило Мокрик про звинувачення колишньої омбудсменки Людмили Денісової у брехні про зґвалтуваня дітей на Херсонщині, буцімто через брак доказів:

«На «Українській правді» вийшла стаття про ексомбудсменку Денісову, в якій її прямо звинувачують у брехні про зґвалтуваня дітей на Херсонщині. З посиланням на джерела в Офісі Омбудсмена, правоохоронних органах і «Слузі Народу».

У зв’язку з цим вважаю своїм обов’язком сказати ту дрібку, що знаю я. Зараз я працюю над матеріалом, який стосується подій на Херсощині під окупацією. В рамках цього спілкуюся з людьми звідти.

В одній із таких розмов жінка з Херсонщини, яку я про це сам не запитував і до цього не підштовхував, сказала мені про два випадки зґвалтувань малих дітей. Саме із тих, що описувалися в повідомленнях Денісової. І не як чутки, які ходять, а як те, що сталося у людей, яких моя співрозмовниця знає.

Наголошу: сама Денісова в цій нашій розмові взагалі не згадувалася навіть побіжно.

Так, це свідчення мені наразі не вдалося перевірити, бо не це є темою мого матеріалу. Так, це не дає мені підстав говорити, що все-все, про що говорила Денсова – кришталево чиста правда.

Але при цьому це свідчення важить для мене трохи більше, ніж чергові спікери УП, які побажали залишитися анонімними.

Бо якщо щось у статті УП не відображено, так це бодай спроби верифікувати інформацію у людей з Херсонщини.

Дискусія навколо статті УП про «Денісова вигадувала зґвалтування» зводиться до підігравання російській пропаганді. Я ж хочу сказати про інше.

На фото – Мікі Ґольдман. Хлопченям він був в’язнем нацистського концтабору. Одного разу його відшмагали, завдавши 80 ударів.

Коли завершилася війна, вже в Ізраїлі, він розповідав людям свою історію – і її поставили під сумнів.

«Це було для мене 81-м ударом», – казав він. І тому він перестав розповідати свою історію зовсім.

Ми повинні розуміти, що заперечення російських воєнних злочинів, навіть у форматі «Денісова вигадала», – це продовження знущань над тими, хто ці злочини пережив.

Жертви таких злочинів, як зґвалтування, і так неохоче про них повідомляють. Бо це – стигма. А коли ти розумієш, що у відповідь можеш ще й зазнати «81-го удару», то почати про них говорити – ще важче.

При цьому зґвалтування – це не умовна Буча, звідки, крім свідчень, є фото, відео, навіть супутникові зйомки (хоча навіть такий об’єм доказів дехто намагається ставити під сумнів). Зґвалтування в першу чергу – про те, що жертви говорять.

Як вони говоритимуть тепер, коли палки для «81-го удару» роздані в такій кількості в самій Україні?»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.